Останні роки відносини між Україною та Угорщиною характеризуються великою напругою через низку спірних питань. Одним з головних факторів, що впливають на розвиток двостороннього співробітництва є позиція Угорщини стосовно мовного та освітнього законів. Не зважаючи на певний прогрес після зміни влади в Україні, останніми місяцями відбулась ескалація напруги між двома державами через те, що в день голосування міністр зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини Петер Сіярто відкрито закликав угорців Закарпаття підтримати на місцевих виборах «Партію угорців України», а також нинішнього міського голову Берегового Золтана Бабяка.
У відповідь на таку провокацію, українське міністерство закордонних справ звинуватило Будапешт у прямому втручанні у внутрішні справи України та заборонило в'їзд двом угорським високопосадовцям на українську територію. Українські дипломати зазначили, що угорська сторона таким чином завдала «підступного удару послідовним зусиллям України конструктивно вирішити наявні в українсько-угорських відносинах проблеми». Угорська сторона, в свою чергу, заявила, що Україна такими діями відмовилась від підтримки Угорщиною своїх зусиль щодо євроатлантичної інтеграції. У коментарі DW старший науковий співробітник Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Андраш Рац називає «безсумнівно незвичним» заклик Сіярто. Німецький експерт додає - найдивнішим у вчинку міністра закордонних справ Угорщини при цьому є відсутність практичної користі, адже Золтан Бабяк безперечно перемагав на виборах мера Берегового і без підтримки угорської дипломатії.
Показово, що навіть в період покращення відносин між двома державами після обрання В. Зеленського президентом України, Угорщина не покидала спроб впливати на внутрішню політику України. Одним з засобів тиску угорської дипломатії на Україну стосовно мовного закону стало стрімке зближення з Російською Федерацією. Наприкінці 2019 року Національні збори Угорщини направили Державній Думі РФ прохання об'єднати зусилля по «захисту прав мовних меншин в Україні»; Виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда зазначив - позиції Угорщини та Росії можуть бути подібні тільки в тому, що їх об'єднує гіпертрофоване ставлення до своєї національної меншини на території України. «Це єдиний консолідуючий момент. Також відомо, що між прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном та паном Путіним теж досить теплі відносини. Але не варто забувати, що Угорщина - член НАТО і Європейського союзу. Тому вона буде діяти в рамках тих міжнародно-правових норм, в яких діють НАТО і ЄС». Так, Угорщина може зривати засідання комісії Україна-НАТО, але пан Магда не вірить в те, що дії Угорщини можуть стати подібні діям Росії, які ми спостерігаємо сьогодні на Донбасі.
Намагаючись упередити повторення «сценарію Донбасу» на Закарпатті, цього разу Служба Безпеки України відреагувала досить жорстко. 30 листопада СБУ провела низку обшуків, зокрема, в офісі Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), в приватному будинку керівника цієї організації, в будинку екс-нардепа Василя Брензовича, в офісі Благодійного фонду "Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде», та у приміщенні Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Після обшуків в Службі Безпеки заявили, що було виявлено низку друкованих матеріалів, які популяризують так звану «Велику Угорщину» та створення етнічної автономії на Закарпатті. Водночас із розшуками в мережі інтернет поширилось відео на якому депутати Сюртівської ОТГ на засіданні співають гімн Угорщини. Ще одним фактором ескалації конфлікту стало відеозвернення нібито представника «Правого сектора», із закритим обличчям, який погрожує угорцям Закарпаття переслідуванням їх та членів їхніх сімей. Паралельно, в угорських та російських ЗМІ з’являвся матеріал спрямований на формування думки про активізацію українського націоналізму, що начебто несе загрозу етнічним угорцям.
Таке інформаційне поле, саме зараз, є вкрай несприятливим для України, адже обшуки на Закарпатті розпочалися рівно напередодні міністерського засідання НАТО, на якому союзники обговорювали стратегію NATO-2030, тобто план розвитку Альянсу на найближчі 10 років, у тому числі – стосовно відносин з Україною. Очевидно, Угорщина застосовує всі можливі засоби тису на Україну користуючись її слабкістю. Мета її значно масштабніша, мова, угорська паспортизація блокування європейської та євроатлантична інтеграція України це тільки засоби повернення до статусу Великої Угорщини за рахунок своїх сусідів. І угорська меншина в Закарпатті це зручна підстава для цього, яка одночасно може виступати і в якості заручників і в якості посібників такої реваншистської політики Будапешта. Будапешту дуже зручно робити з них «жертву» гуманітарної політики України і в той же підживлювати угорський сепаратизм на її території.
Приклад тому як це може працювати з Україною показує Росія. Тому Орбану подобається спілкуватися з Путіним на українську тематику. Особливо цікавим йому може бути досвід Росії по «захисту» російськомовного населення та російській паспортизації, яка закінчується російською окупацією українських територій, таких як Крим і Донбас. То чому ж тоді угорське керівництво не може перенести цей досвід на територію Закарпаття під приводом «захисту» угорської меншини яка складає близько 10% від населення цього українського регіону? Тим більше що в історії прикладів такої політики було цілком предостатньо. Одна з них, захоплення Гітлером чехословацьких Судетів, який також розширював III-й Рейх у такий же самий спосіб.
Міністр закордонних справ Д.Кулеба намагається пояснити причину такої реваншистської політики Будапешта фантомними болями «трианонського договору» і тому Угорщина «дуже болісно ставиться до будь-яких питань, коли історія проривається в теперішнє, чи ще й намагається диктувати майбутнє». В той же час толерантне і компромісне відношення офіційного Києва до такої реваншистської політики Угорщини Д.Кулеба пояснює такими причинами. "По-перше, це важлива країна-сусід в Центральній Європі, і ми теж частина цього простору ... По-друге, це держава-член НАТО, и ми хотіли б нормально взаємодіяти з Угорщиною в питанні євроатлантичної інтеграції. По-третє, це держава-член Євросоюзу, позиція котрого нам теж важлива ", - пояснивши глава МЗС.
"І плюс Угорщина взагалі в останні роки дуже амбітно себе веде не тільки у відносинах з Україною, але і з рядом інших країн, і з Європейським союзом в цілому ", - додав міністр. Але тут важко з ним погодитись. Той самий Петер Сійярто, який відверто агітував за партію "Товариство угорської культури Закарпаття" на виборах в Україні, з Румунією поводився гранично коректно, уникнувши підстав для звинувачень. 3 грудня 2020 року він зустрівся в Будапешті з очільником партії угорської меншини DAHR Келеменом Хунором, і наголосив, що не поїде до Румунії, щоби уникнути підозр у втручанні у внутрішні румунські справи. Він також утримався від заклику голосувати за конкретну партію, зазначивши, що румуни обирають майбутнє своєї країни, хоча додав, що для Угорщини збільшення представництва DAHR було корисним. Отже, до виборів у Румунії очільник МЗС Угорщини поставився з усією повагою. Тож доки Будапешт не відмовиться від своїх звинувачень, не відмежується від думки про "громадянську війну" тощо, про конструктивний діалог із ним говорити складно. Він просто не лишив іншого вибору навіть для тих в Україні, хто волів би мати дружній діалог з Угорщиною. Підтримати таку політику щодо України - неможливо.
Але і підтримувати таку м’якотілу політику Україну відносно Угорщини теж не можливо. Приклад Румунії в цьому угорському питанні зайвий раз підтверджує що зупинити таку реваншистську політику Угорщини можливо тільки своєю сильною позицією, демонструючи намір захистити свій державний суверенітет будь-якими доступними засобами, а не політикою, прохань, компромісів та поступок.