Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

В.Путін в черговий раз продемонстрував: хто контролює ситуацію на лінії фронту і чого варте так-зване «розведення військ» на Донбасі

З 5 ранку 18 лютого 2020 року на Луганському напрямку розпочався масивний наступ військ РФ та бойовиків. Серед українських військових є втрати. Як повідомляє Штаб ООС, збройні формування Російської Федерації атакували позиції підрозділів Об’єднаних сил поблизу населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське, Золоте. Окупанти ведуть обстріли по нашим захисникам із забороненого Мінськими угодами озброєння. Ворог застосовує міномети калібру 120 мм. Також противник вів вогонь з гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів.  Під прикриттям артилерії регулярні війська РФ пішли в атаку з трьох напрямків користуючись сектором відведення військ в районі Золотого і без особоливих втрат оволоділи тактично важливим опорним пунктом українських військових підрозділів.

Якою ж була відповідь українських військ на цю російську атаку? Замість того, щоб організувати потужну контр-атаку і відкинути ворожі війська на 10-15 км. в глибину окупованої ними території, українське керівництво вдалося до чергових дипломатичних заяв, декларуючи свою відданість Мінським угодам про припинення вогню. Так, Президент Володимир Зеленський вважає прорив бойовиків поблизу лінії розмежування на Донбасі спробою зірвати мирний процес, який почав просуватися. "У п’яту річницю Дебальцівської трагедії бойовики та окупанти влаштували цинічну провокацію. "Це не просто цинічна провокація, метою якої є натиснути на дебальцівську рану, яка ніколи не загоїться повністю. Це – спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але невпинними кроками. <….> Наш курс на завершення війни та відданість міжнародним домовленостям залишається незмінним – так само, як і наша рішучість дати відсіч будь-яким проявам збройної агресії проти України".[1]

Нажаль відсічі якраз і не сталося. І результатом її фактичної відсутності стали нові атаки ворожих підрозділів з тих же  розрекламованих зон розведення військ. Тепер уже поблизу Станиці Луганської російські солдати зайшли всередину українських позицій, атакували на тиловий дорозі машину постачання 46-ї бригади ЗСУ. Відповідь на  такі систематичні бойові дії російських військ з української сторони теж була дипломатичною. МЗС України закликало світову спільноту засудити загострення ситуації на Донбасі. «Використання забороненої зброї призвело до нової хвилі жертв. Це останнє порушення домовленостей, досягнутих на зустрічі в Нормандському форматі. Ми закликаємо міжнародну спільноту засудити цю ескалацію», — написала речник МЗС Катерина Зеленко в Twitter.  

Євросоюз як завжди в черговий раз висловив свою стурбованість звинувативши бойовиків у порушенні режиму тиші і з надію, що Росія змусить їх дотримуватись припинення вогню. "Застосування зброї, забороненої Мінськими угодами, що призвело до жертв, викликає надзвичайну стурбованість. Ці наступальні спроби збройних формувань, підтримуваних Росією, повністю суперечать домовленому припиненню вогню, яке досі повністю не дотримується", - сказав речник ЄС із питань зовнішніх справ і політики безпеки. "Ми очікуємо, що Росія повною мірою і негайно використає свій вплив на підтримувані нею збройні формування", - зазначив він.[2]

Росія на ці дипломатичні закиди і стурбованість відповіла у звичному стилі «нас там немає і ми тут ні при чому». Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков стверджує, що в Кремлі нічого не знають про причини ескалації ситуації на Донбасі. Про це він сказав, відповідаючи на запитання про те, чи має намір російська влада взяти на себе відповідальність за цю провокацію.[3]

Такою ж супер-дипломатичною відповіддю на російські військові атаки вивилась і заява українського військового Штабу ООС який повідомив, що вже в черговий раз після завершення бою окупанти спробували перекласти відповідальність за атаку на українську сторону, поширюючи відповідну дезінформацію. Очевидно, що Штаб ООС також віддає перевагу дипломатичним засобам у відповідності з позицією Президента В.Зеленського про необхідність розв’язання конфлікту на Донбасі виключно мирним політико-дипломатичним шляхом.

Про що ж в реальності свідчать ці систематичні атаки російських військ на українські позиції, незважаючи на задекларовану В.Зеленським політику миру? Як зазначає в інтерв’ю газеті “Факти” експерт з питань національної безпеки та оборони «Українському інституті майбутнього»  Іраклій Джанашия: “Ці постріли – сміх Росії над спробами Зеленського зупинити конфлікт шляхом розведення та інших мирних ініціатив. А нагадувати почали ще 15 лютого, коли в Азовському морі російські сторожові катери захопили українських рибалок під приводом браконьєрства.”[4]

Цими систематичними атаками В.Путін показав всьому українському керівництву і міжнародній спільноті наступні речі. По-перше, саме російські війська мають не тільки тактичну, але й стратегічну перевагу над українськими позиціями на Донбасі. В чергову річницю Дебальцевської трагедії для України і чергової військової перемоги для Росії, В.Путін в черговий раз продемонстрував: хто контролює ситуацію на лінії фронту і  чого варте так-зване «розведення військ». А той хто переважає на воєнному фронті, той має домінувати і на фронті дипломатичному. Це значить, що будь-які рішення «нормандського», «мінського» чи інших форматів будуть мати сенс тільки тоді, коли вони приймаються за російським сценарієм, а не за тим якого би хотіла Україна.

По-друге, Росія на Донбасі діє у відповідності з логікою   ведення війни, а не миру як це намається робити Україна.  Тому сектори розведення військ, якими так пишається В.Зеленський, сприймається Росією як відступ українських військ зі свої позицій, що цілком відповідає завданням ведення бойових дій російським підрозділами на Донбасі.

По-третє, своїми систематичними атаками В.Путін показав, що його війська можуть так же легко заволодіти українськими позиціями по усій лінії фронту (яка  чомусь вважається за логікою миру «лінією розмежування») в тому разі, якщо В.Зеленський буде зволікати з виконанням політичної частити Мінських угод.  Тож подальші переговори про мирне врегулювання не приведуть ні до чого, а бойові дії з подальшими провокаціями ворога лише триватимуть.

 


[1] https://www.pravda.com.ua/news/2020/02/18/7240834/

[3]https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/zagostrennya-na-donbasi-18-lyutogo-2020-roku-biy-pid-zolotim-novini-ukrajini-50070905.html

[4]https://www.objectiv.tv/important/2020/02/18/18-lyutogo-2020-roku-v-zoni-oos-pochavsya-masivnij-nastup-vijsk-rf/