15 листопада 2019 року очільник Мінкульту Володимир Бородянський та його перший заступник Анатолій Максимчук представили концепцію законопроєкту «Про протидію дезінформації». В ній представники влади пояснили, як будуть законодавчо забезпечувати свободу слова, захищати журналістів та інформаційну безпеку країни. Наразі ж очікується, що до кінця лютого 2020 року законопроєкт буде доопрацьовано та винесено на розгляд Кабміну. А вже в березні уряд внесе документ на розгляд Верховної Ради. Враховуючи монобільшість "Слуги народу" у парламенті, ймовірність прийняття Закону про протидію дезінформації досить висока.[1]

Одразу ж цей законопрєкт спровокував хвилю критики серед українських медіа. Зокрема, 13 січня 2020 року Олег Волошин в ефірі інформаційно-аналітичного проєкту "Чудова четвірка" на телеканалі ZIK висловився, що Україні не потрібен закон про медіа, та навів приклад Великої Британії, де держава взагалі не має права втручатися у діяльність мас-медіа, якщо не йде мова про виняткові ситуації. Зокрема, раніше виникали скандали, коли окремі медіа використовували незаконне прослуховування для отримання інформації. Лише у такому випадку, наголосив народний депутат, держава та правоохоронні органи мали право втручатися. "Ніхто не може брати на себе право визначати замість простих громадян, що їм читати, що їм слухати або що дивитися. Якщо держава бере на себе відповідну функцію, то це, дійсно, тоталітарна держава", – заявив Олег Волошин. Парламентар, говорячи про несумлінних осіб, які користуються посвідченнями журналістів, наголосив, що не можна регулювати законами те, що має регулюватися політичною культурою та сумлінністю. На його думку, новели законопроєкту про медіа такі питання не вирішать. Він наголосив, що владу насправді цікавить, як можна без суду позбавляти телеканали ліцензій тощо.[2]

Також, під час круглого столу на тему свободи слова та безпеки журналістів в Україні, що відбувся у Страсбурзі, журналістка та ведуча телеканалу ZIK Надія Сасс заявила, що, якщо раніше тиск на українські ЗМІ був вибірковим, то нова влада пішла далі і зараз намагається запровадити на рівні закону кримінальну відповідальність для журналістів за так звану дезінформацію.[3]

Власне, дещо раніше сама Генпродюсерка телеканалу ZIK Наташа Влащенко заявила, що в Україні майже 30 років панує абсолютно безжальна та цинічна система, яка зневажає народ, включаючи журналістів. Про це вона зазначила під час парламентських слухань "Безпека діяльності журналістів в Україні", які транслював телеканал ZIK. "Проблема не тільки в журналістах, не в обмеженні свободи слова, не в намаганні закрити канали, проблема в тому, що вже майже 30 років в Україні панує абсолютно безжальна та цинічна система, яка зневажає народ, включаючи журналістів. Система, де політики постійно та зухвало дерибанять держаний бюджет, фармацевти підроблюють ліки і за десятки років померли сотні тисяч українців, судді та прокурори покривають вбивць та засуджують невинних", - заявила Влащенко.

При цьому Влащенко наголосила на тому, наскільки безправними є журналісти та суспільство загалом, однак зауважила, що цю ситуацію можна змінити: "Журналісти такі ж беззахисні і безправні, наскільки безправне все суспільство. Сьогодні почала працювати Рада при президенті (Рада з питань свободи слова та захисту журналістів, - ред.), подивимося, що вона зможе зробити. Але я хочу сказати, що є надія, є сподівання, але зміни можливі і нова реальність лише після того, як ми всі об’єднаємося. Це стосується і нашого цеху".[4]

Проте всим очевидно, що кінцева мета російської війни проти України залишається незмінною - демонтаж або істотне ослаблення української державності. Для її досягнення Москва використовує не тільки війська, спецслужби і агентуру, але і «професійних українців» з Криму та сусідньої Росії. Їх завдання не тільки розповідати, що українці і росіяни представляють «один народ», але і пом'якшити наслідки кремлівської українофобії. Так, підконтрольні Кремлю влади півострова і проросійська організація «Українська громада Криму» анонсували створення газети та телепередачі «для популяризації української мови». Як заявила в коментарі ТАСС керівник «громади» Анастасія Гридчина, до анексії українська мова «насаджувалася» на півострові, і у кримчан нібито виникло до неї негативне ставлення. «Зламати неприязнь до української мови дуже важко. Ми зараз поступово намагаємося прищепити любов до нього, показати, що вона не нав'язується, що можна слухати і співати пісні, тому що вона дуже мелодійний, можна читати наш інтернет-ресурс «Переяславська Рада 2.0», який віщає і на українському, і на російській мовах», - заявилаАнастасія Гридчина.

Варто зазначити, що «Переяславська Рада 2.0» це пропагандистське видання, редактором якого значиться сама глава «української громади». Як відзначають експерти, створення і функціонування псевдоукраїнських ЗМІ - один з елементів кремлівської «потьомкінського села» міжнаціонального благополуччя. Перед міжнародними організаціями російська влада створює картину нібито дотримання права кримських українців отримувати інформацію рідною мовою. Необхідність «торпедувати» європейську публіку подібними фейками - тільки одна з причин того, чому росіянам потрібні як би українські медіа на півострові.[5]

Отже, оскільки в нас іде інформаційна війна з Росією, на внутрішньому фронті цієї війни виникає необхідність боротьби з такою дезінформацією. Адже підвладні В. Медведчуку канали в закамуфльованій формі традиційно зберігають наративи російської пропаганди та запрошують псево-експертів на ефіри, які фактично є ретрансляторами інтересів Кремля щодо української мови, освіти, подвійного громадянства, НАТО і т.д. На додаток підливає масла у вогонь ініціатива створення парламенту (проросійського лоббі) щодо вирішення конфлікту на Донбасі без відповіді на запитання при яких умовах його вирішити. Як відомо, Голова політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народний депутат Віктор Медведчук  створює міжпарламентське об'єднання «Україна-Росія-Німеччина-Франція», яке будує свою діяльність на спекуляції наративом «мир». До вищесказаного варто також додати, що об’єднання «п’ятої кремлівської колони» та прихильників олігархічно-клептократичного режиму через підконтрольні їм українські ЗМІ розгорнули маштабу інформаційну атаку на В.Зеленського з метою його повної дискредитаці як президента і Верховного годовнокомандувача, що також в інтересах Росії як країни-агресора.  Саме тому прийняття Закону «Про дезінформацію» в умовах російської війни, і в той же час, відсутності в України воєнного стану є крайньою необхідністю, оскільки воно стосується захису національної безпеки країни.