Візит президента України В. Зеленського до Берліну як постфактум зміни геополітичної ситуації

Після обрання Джо Байдена президентом Сполучених Штатів Америки, на європейському континенті були великі сподівання щодо зовнішньої політики 46-го американського президента. Намір відновити трансатлантичну єдність, об’єднувати демократії, а також заяви Байдена щодо Путіна та Росії створили очікування щодо можливого посилення тиску на Російську Федерацію та збільшення підтримки України вже найближчим часом. Однак, зміщення зовнішньополітичного фокуса США на Азійсько-Тихоокеанський регіон призвело спочатку до зменшення уваги Вашингтону до Східної Європи, а потім і зовсім призвело до того, що тепер відновлення трансатлантичної єдності відбувається за рахунок східноєвропейських держав. 21 липня було оголошено про досягнення угоди між керівництвом США та ФРН щодо газопроводу «Північний потік-2». Таким чином, адміністрація Байдена остаточно вирішила не запроваджувати санкції проти компанії Nord Stream 2 AG і її керівництва, яка володіє газопроводом та не перешкоджати добудові російського геополітичного проєкту.

Американо-німецькій угоді передувала поїздка Володимира Зеленського до Берліна. На початку свого візиту Президент України зустрівся з можливим наступником Ангели Меркель - кандидатом на посаду канцлера від блоку ХДС/ХСС Арміном Лашетом. На зустрічі з Лашетом президент України мав можливість окреслити перспективи майбутнього співробітництва України з ФРН як головною країною Європейського Союзу та своїм стратегічним партнером, в разі обрання прем’єр-міністра землі Північний Рейн-Вестфалія канцлером. Німецький напрям для зовнішньої політики України є одним з головних, а політика Сполучених Штатів, спрямована на покладання більшої відповідальності на своїх союзників, може свідчити про те, що саме Німеччина буде продовжувати відігравати головну роль у мирному врегулюванні українсько-російського конфлікту. Тому, встановлення особистих зв’язків з можливим майбутнім канцлером є правильним і логічним кроком з боку українського Президента. Саме Зеленський був першим закордонним лідером, який до цього привітав Лашета з обранням новим головою ХДС.

Головною ж подією стала зустріч з Ангелою Меркель, під час якої президент України в особистій розмові намагався знайти спільне бачення з діючою канцлеркою щодо будівництва газопроводу «Північний потік – 2». Центральними темами обговорень стали гарантії безпеки для України, безпекова ситуація на Сході та імплементація реформ в Україні. Німецька сторона сфокусувала риторику на потенційній компенсації українській стороні після добудови газогону та введення його в експлуатацію, що в Берліні вже до зустрічі Ангели Меркель з Джо Байденом сприймалося як довершений факт. Не сталося прориву і у питанні мирного врегулювання на сході України. Ангела Меркель знов закликала Україну імплементувати «формулу Штайнмаєра», не акцентуючи уваги на безпекових проблемах, що у разі її виконання, фактично буде визнанням ОРДЛО політичним суб’єктом. До того ж більша частина населення окупованих українських територій – це вже громадяни РФ, а про російські війська на території Донецької та Луганської областей канцлерка вирішила не згадувати. На додаток, такий шлях врегулювання неодмінно призведе до внутрішньополітичної кризи в Україні, а отже, і посиленню позицій проросійських сил всередині держави, що, схоже, не хвилює українських партнерів по Нормандському формату. Позиція ФРН щодо потенційного постачання оборонного озброєння теж залишилася незмінною, а зустріч Володимира Зеленського з Міністром оборони ФРН була скасована. В цілому, візит Володимира Зеленського до Берліну не призвів до жодних зрушень з принципових питань і зафіксував різні позиції сторін щодо шляхів їхнього врегулювання.

Після цього, 15 липня, відбувся візит Ангели Меркель до Вашингтону. Зустріч лідерів Німеччини та Сполучених Штатів мала велике значення для обох країн. Джозеф Байден має намір відновити відносини з європейськими союзниками, а Німеччині відведено одну з центральних ролей в американській європейській стратегії. Про це свідчить підписаний за результатами зустрічі документ під назвою «Вашингтонська Декларація», яка за змістом схожа на «Нову Атлантичну Хартію», підписану з Великою Британією місяцем раніше. Зокрема, декларація підтверджує спільну прихильність до демократичних принципів, цінностей та інституцій. Підкреслюється намір захищати відкритий світ: «По всій земній кулі всі нації повинні вільно визначати своє політичне майбутнє, без втручання з-за кордону, примусу чи панування з боку зовнішніх сил». Сторони заявляють, що будуть працювати заради «всієї вільної та мирної Європи», а НАТО залишиться наріжним каменем цих зусиль. На додаток, сторони підтвердили намір протистояти спробам розподілу світу на зони впливу.

Однак, всупереч декларованим принципам сторони оголосили про укладання угоди щодо завершення будівництва «Північного потоку – 2» та введення його в експлуатацію. Речник Державного департаменту США Нед Прайс 20 липня заявив, що німецька сторона «зробила конструктивні пропозиції» стосовно газогону під час візиту канцлерки Ангели Меркель. Завдяки цьому Вашингтон і Берлін нібито наблизилися до спільної мети: запобігти тому, аби «Росія використовувала енергоносії як зброю», додав речник Держдепу.[1] Домовленість передбачає, що одночасно з експлуатацією газопроводу транзит російського газу через українську ГТС має бути продовжений на 10 років. Однак, зважаючи на те, що ПП-2 може бути введено в експлуатацію вже найближчим часом, не зрозуміло які важелі впливу зможуть використати США та Німеччина проти Росії, щоб змусити її продовжити контракт на 10 років. На додаток, варто зазначити, що РФ давно використовує енергоносії як зброю для політичного тиску. Отже, сторони свідомо ідуть на збільшення залежності Європи від Росії. Німеччина робить це заради економічної вигоди, а Сполучені Штати Америки для відновлення відносин з Німеччиною заради глобального протистояння з Китаєм. Фактично, лідери колективного Заходу дали мовчазну згоду на встановлення нового «Віденського концерту» та поділу Європи на сфери впливу. Не випадково провідні міжнародні експерти охрестили такі домовленості як"пакт" проти України.

Безумовно, угода щодо «Північного потоку – 2» матиме негативні наслідки як для Європи в цілому, так і для її Східної частини, в першу чергу, для України. По-перше, демократична держава, якою є Німеччина, буде в більшому ступені залежати від авторитарної країни – Росії. По-друге, із втратою транзиту Україна частково втрачає власне геополітичне значення, що збільшує ймовірність збільшення російської агресії. В цьому контексті запевнення лідерів США та ФРН щодо розуміння безпекових загроз для України та можливого запровадження санкцій проти Росії, якщо Кремль використовуватиме газ як зброю або вчинятиме подальші агресивні дії проти України, виглядають як «паперові запевнення» в дусі Будапештського меморандуму. По-третє, фінансові надходження, які Україна отримувала за транзит, зокрема, використовувались для модернізації української газотранспортної системи, яка використовується як для постачання газу за кордон, так і для внутрішнього споживання. Нині Київ отримує за транзит російського газу приблизно 2 мільярди доларів на рік. В угоді ж пропонується створити фонд для енергомодернізації України на суму не менше 1 мільярда доларів, що не компенсує економічних збитків від втрати транзиту.

Наразі у світі відбуваються кардинальні геополітичні зміни, які вимагають від української дипломатії вміння пристосовуватись до динамічного зовнішнього середовища. Домовленість США та ФРН щодо геополітичного проєкту «Північний потік – 2» за рахунок українських інтересів, несе загрозу для всієї Східної Європи, але й створює певні можливості. Як зазначив відмий міжнародний експерт екс – радник В.Путіна Андрій Ілларіонов:"Найважливіше завдання української дипломатії - не допустити реалізації цього пакту таким чином, як був реалізований інший пакт, укладений 23 серпня 1939 року в Москві (пакт Молотова-Ріббентропа). Такого роду пакти полягають проти слабкого”[2].

По-перше, Україна має наполягати на підписанні зі Сполученими Штатами міжнародно-правового договору, що буде містити безпекові гарантії. Цю ініціативу Володимир Зеленський зможе обговорити з Джо Байденом вже 30 серпня 2021 року під час робочої поїздки до Вашингтону. По-друге, Україна та ЄС мають оновити енергетичні положення зони вільної торгівлі, що є частиною Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, та забезпечити повну інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу, застосувати правила конкуренції ЄС до всіх шляхів постачання газу з Росії.[3] Наразі Угода про асоціацію фактично накладає зобов’язання на Україну і не накладає зобов’язань на Європейський Союз, тому історія з «Північним потоком – 2» має стати аргументом для її оновлення.

По – третє, Німеччина висловлює підтримку щодо входження України до ENTSO-E, тобто від’єднання України від старої радянської енергосистеми та синхронізацію з енергосистемою ЄС. Зважаючи на те, що не всі європейські країни раді виходу на ринок українських постачальників з невисокими цінами і тому опираються проєктові, підтримка Німеччини може стати вагомим чинником успішної реалізації даної ініціативи.[4] По – четверте, зважаючи на відсутність перспектив зупинки проєкту, «Північний потокік – 2», Україна повинна використати можливість залучення інвестицій в зелену енергетику, зокрема, водневу. Це, у свою чергу, вимагатиме від України здатності приймати відповідне законодавство для функціювання зеленої енергетики в державі.

Інститут зовнішньополітичних досліджень

Інститут зовнішньополітичних досліджень

Візит президента України В. Зеленського до Берліну як постфактум зміни геополітичної ситуації