Фото: Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерріш у Києві
Джерело: Офіс Президента України

Війна Росії з Україною призводить до кризи глобального управління та гостро підіймає питання ролі ООН в міжнародних відносинах. З моменту проведення конференції у Сан-Франциско, результатом якої стало створення Організації Об’єднаних Націй, людству досі вдавалося з перемінним успіхом дотримуватись основоположних цілей та принципів ООН. Міжнародні інституції відігравали важливу роль у врегулюванні криз, що виникали, доповнюючи непорушну концепцію балансу сил. До 24 лютого 2022 року у світі був лише один прецедент збройної окупації незалежної країни. Анексія Кувейту, розпочата 2 серпня 1990 року Іраком Саддама Хусейна зустріла потужну відповідь. У день вторгнення Рада Безпеки ООН одноголосно засудила інтервенцію і поставила перед Іраком вимогу негайно вивести війська з Кувейту, 6 серпня ввела світове ембарго на торгівлю з Іраком, а 29 листопада Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що дозволяла застосовувати проти Іраку військову силу, якщо до 15 січня 1991 року з Кувейту не будуть виведені іракські війська. 16 січня почалась операція "Буря в пустелі" за участю 700 тисяч військ антиіракської коаліції[1], яка зрештою призвела до звільнення Кувейту. Тоді усі 5 постійних членів Ради Безпеки були єдині у своїй позиції. Однак, у 1990 році жоден з членів Ради Безпеки не був агресором і не виступав у якості держави- ревізіоніста.  

Спроба окупації України - прецедент, що поставив ООН у складне положення і знову нагадав міжнародній спільноті вади даної інституції. Україна з 2014 року фактично перебуває у стані війни з Російською Федерацією. Але, якщо раніше міжнародне товариство сприймало це як черговий конфлікт, що кардинально не змінює світоустрій, а тому російська агресія не зустрічала потрібного опору, повномасштабне вторгнення Російської Федерації з метою зміни кордонів, знищення суверенітету незалежної держави та українців як окремого народу, не залишає права міжнародному товариству надалі ігнорувати потребу реформування Організації Об’єднаних Націй.  

На цьому зосередив свою промову Володимир Зеленський на засіданні Ради Безпеки ООН 5 квітня 2022 року. “Чи готові ви до закриття ООН? Чи вважаєте ви, що час міжнародного права минув? Якщо ваша відповідь «ні», то діяти потрібно зараз, діяти негайно. Потрібно негайно повертати силу Статуту ООН. Потрібно негайно реформувати систему ООН таким чином, щоб право вето не було правом смерті. Щоб була справедлива представленість у Радбезі всіх регіонів світу. Потрібно негайно примушувати агресора до миру. Потрібна рішучість. Ланцюжок масових убивств від Сирії до Сомалі, від Афганістану до Ємену та Лівії мав би бути зупинений, і вже давно, якщо чесно” - заявив Президент України. Україна вкотре ставить питання реформування ООН, на цей раз - руба. Наявність Росії у Раді Безпеки з її правом вето ускладнює це завдання.  

Генеральна Асамблея може вживати заходів, якщо Рада Безпеки не здатна діяти через голосування проти одного зі своїх постійних членів у випадку, коли існують підстави вбачати загрозу миру, порушення миру чи акт агресії. Вона дозволяє дев’яти з 15 членів Ради безпеки обійти вето і передати будь-яке питання на загальне голосування до Генасамблеї ООН. Для його затвердження буде необхідно дві третини голосів Генасамблеї.[2] Однак, зібрати таку кількість голосів - не легке завдання. ООН - це в першу чергу - 193 країни, від позиції яких залежить вирішення тих чи інших питань. Було би природно, якщо держави, на території яких відбувались, або відбуваються збройні конфлікти, були у перших рядах серед тих, хто виступив проти російської окупації України та підтримали державу в межах міжнародних організацій. Це сприяло б прискоренню початку процесу реформування ООН. На додаток, держави, що розвиваються мають можливість виступити проти системи, у якій 5 країн мають більшу вагу за інші та відповідає умовам, що склалися після Другої світової війни і не відповідає сучасним реаліям.  

Однак, як ми пересвідчились, на відміну від демократичних розвинених держав світу, переважна більшість країн Азії, Близького Сходу, Африки та Латинської Америки, зайняли умовно “нейтральну позицію”, переклавши всю відповідальність за розв’язання війни на Україну, США та ЄС. З кожним тижнем ми чуємо все більше новин про негативні наслідки, що відчують на собі країни усіх континентів, зокрема, продовольчу кризу. 35 африканських країн залежать від продовольства, яке надходить з Чорноморського регіону.[3] Однак, ці ж африканські країни уникають підтримки України на тлі російської агресії. Українці доказали, що вони - частина Європи, а європейські країни, своєю чергою, підтримують українську економіку. Велика Британія, Європейський Союз і Канада вже скасували ввізне мито на українські товари, а отже, проблем з продовольством цим державам з високою ймовірністю вдасться уникнути. Цього не можна сказати про країни Африки, які можуть постраждати від продовольчих бунтів. Тобто, уряди цих держав рано чи пізно зрозуміють свою помилку і довго перекладати відповідальність на ЄС та США їм не вдасться. Євросоюз та США можуть використати свій вплив на африканському континенті та підштовхнути африканські країни до скорішої зміни позиції на користь України. Роль України як сільськогосподарської наддержави, як її визначено в Угоді про стратегічне партнерство між Україною та Великобританією, у складі об’єднаної Європи у цьому відношенні також стає вагомим аргументом, а пріоритезація сільськогосподарського експорту - політичним інструментом.  

Цілком очевидно, що використання важелів впливу такими європейськими державами-партнерами африканських країн як Франція, Іспанія та Італія на нинішньому етапі важливе як для України та ЄС, так і для Африки. Країни євроатлантичного простору докладають зусиль для швидшого завершення війни в Україні, що можливо лише після перемоги України, деокупації всієї території та деблокади українських портів.  

Держави, що розвиваються натомість шукають обхідні шляхи. Наприклад, низка країн спробувала купити в Росії крадене українське зерно. Завдяки поінформованості України та країн-партнерів і зусиллям українських дипломатів від купівлі награбованого відмовилися Єгипет та Ліван. Вкрадене зерно зрештою було транспортовано до Сирії. Чим довше члени міжнародної спільноти уникають свого внеску до процесу ізоляції та послаблення Росії, тим на довший час вони відстроковують завершення російсько- української війни. Тому швидка зміна позиції таких держав - в інтересах України та ЄС, а також самих африканських держав, спільнот, що там проживають та їхніх урядів.  

Ми бачимо, що неформальні інститути у період російсько-української війни відзначаються більшою ефективністю, ніж інституціоналізовані організації. Країни G7 ухвалюють швидкі рішення щодо накладання санкцій на Росію, або надання Україні фінансової допомоги. Водночас міжнародна Консультативна група з питань оборони України, учасниками якої у т.ч. стали Йорданія, Кенія, Туніс, Ліберія та Марокко, оперативно узгоджує координацію постачання Україні зброї.  

Можливим кроком для Євросоюзу, США та України може бути організація спільного саміту з державами, що розвиваються для узгодження шляхів подолання можливої продовольчої кризи, обговорення шляхів дипломатичної протидії РФ та спільного бачення реформування ООН. Це можуть бути окремі формати «Захід» - Африка, «Захід» - ЛАТАМ, або конференція за участі головних партнерів США та ЄС на африканському континенті та у Південній Америці, з перспективою подальшого долучення інших країн-учасниць. Якщо ці країни сповнені рішучості дотримуватись принципів Статуту ООН, вони мають підтримати Україну. Це стане кроком не тільки на підтримку України, але й у захист світоустрою, заснованого на правилах. Зусилля інституціоналістів спрямовувались на те, щоб знизити ступінь анархічності міжнародних відносин, підвищити їхню передбачуваність та забезпечити мир. Сьогодні найбільшими інституціоналістами виступає українське керівництво, яке шукає шляхи створення справедливої для всіх держав системи міжнародних відносин.  

Існуючі інститути: ООН, ОБСЄ, навіть, НАТО, як організація, не спромоглися вплинути на перебіг російської агресії. Всі зусилля наразі відбуваються або на двосторонньому рівні, або в межах гнучких альянсів, або неформальних інститутів. Висновки міжнародних організацій найчастіше викликають обурення через нечіткі, обережні, або суперечливі формулювання. Наприклад, у квітневій заяві ОБСЄ міститься такий висновок: «Попри те, що Білорусь дозволяє використовувати свою територію для нападів Росії на Україну, Місія вважає, що вона не є стороною міжнародного збройного конфлікту з 1 квітня, поки не чинить актів насильства чи інших дій, які є безпосередньою участю в бойових діях осіб, які представляють Білорусь»[5].  

Хоча, міжнародне право чітко визначає, що дії держави, яка дозволяє використовувати свою територію, яку вона передала у розпорядження іншій державі, для вчинення акту агресії проти третьої держави, кваліфікується як акт агресії. Створення зелених коридорів стало надважким завданням для ОБСЄ та ООН, які не можуть вплинути на факт вбивства українських військовополонених російськими солдатами. Наразі перемовини щодо евакуації військовослужбовців ЗСУ з маріупольської Азовсталі проводять Ізраїль, Туреччина та Швейцарія. Міжнародні організації у цьому процесі до великої міри виявились недієздатними. Якщо солдати з Азовсталі складуть зброю - росіяни їх вб’ють. Таке порушення норми гуманітарного права для Росії - буденність, для України і цивілізованого світу - трагедія. Це трагедія для всього міжнародного товариства, що не здатне зберегти життя людини.  

Тому, більше не можна ігнорувати вади існуючих міжнародних організацій. Глобальні питання станом на сьогодні найефективніше розв’язуються на двосторонньому рівні, в межах альянсів та неформальних об’єднань. Однак, у перспективі потрібні чіткі механізми, що регулюють взаємовідносини між державами. Створення справедливої системи міжнародних відносин - відповідальність не тільки розвинених демократичних держав, але й країн, що розвиваються.  

Сьогодні не можна залишатись “нейтральним” та купувати крадене українське зерно. Тому, такі країни мусять визначитись зі своєю позицією. Вирішальний вплив на країни Африки та Латинської Америки можуть здійснити європейські держави: Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Зрештою, можливим кроком для визначення позиції держав може стати проведення саміту за участю України, ЄС, США з державами, що розвиваються для узгодження шляхів подолання можливої продовольчої кризи, обговорення шляхів дипломатичної протидії РФ та спільного бачення реформування ООН. 

Посилання:

1. «Буря в пустелі», 
URL: https://www.jnsm.com.ua/h/0116M/
2. Країни Заходу обговорили можливість подолання вето РФ в Радбезі ООН - ЗМІ, 24.04.2022,
URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2018/04/24/7080931/
3. Larry Elliott, "War in Ukraine could lead to food riots in poor countries, warns WTO boss", 24.03.2022,
URL: https://www.theguardian.com/world/2022/mar/24/war-ukraine-food-riots-poor-countries-
wto-ngozi-okonjo-iweala-food-prices-hunger
4. Dasha Stepanenko, 04.05.2022,
URL: https://www.facebook.com/dasha.stepanenko.587/posts/542180984195650
5. ОБСЄ не вважає Білорусь учасницею міжнародного збройного конфлікту – доповідь, 13.04.2022,
URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-obse-bilorus-mizhnarodnyi-sbroynyi-
konflikt/31801344.html