Україна в геополітичному трикутнику Росія

У першій половині січня відбулась низка зустрічей, спрямованих на вирішення кризи, спричиненої масштабним розгортанням Росією збройних сил навколо України, а також на формування нової архітектури безпеки на європейському континенті. Найбільш інтенсивними виявились чотири дні з 10 по 13 січня нового 2022 року. Так, 10 січня в Женеві делегація США на чолі із заступником держсекретаря Венді Шерман обговорила вимоги Росії щодо «гарантій безпеки» з російською делегацією на чолі із заступником міністра закордонних справ Сергієм Рябковим. 12 січня відбулося засідання Ради Росія-НАТО у Брюсселі. Наступного дня, 13 січня, у Відні було проведено засідання Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Після проведених перемовин, США та НАТО висловили готовність надалі вести діалог з Росією з низки стратегічно важливих питань, проте відкинули ультимативні вимоги Володимира Путіна які порушують міжнародні договори а також зачіпають право суверенних держав самостійно визначати свою політику. Це стосується вимог щодо нерозширення НАТО, присутності військ блоку на його східному фланзі, військового співробітництва між країнами-членами та між НАТО та країнами-партнерами.

На прес-конференції за результатами засідання Ради Росія-НАТО Єнс Столтенберг був достатньо знервованим, що свідчило про напруженість переговорів з російською стороною. Генсек жорстко, не підбираючи слів, відповів на історичні маніпуляції Росії та наративи, якими Кремль намагається обґрунтувати можливе повномасштабне вторгнення в Україну. Водночас говорячи про подальшу стратегію Альянсу на східному фланзі, Столтенберг був більш стриманим і не таким рішучим. Перемовини, які були з самого початку майже безперспективними, завершились безрезультатно. Жодна зі сторін не відступила від своїх принципових позицій, підтвердивши твердження, що неможливо домовитись коли одна зі сторін говорить мовою ультиматумів.

Поступлива політика Байдена-Саллівана, яка характеризувалась наміром чинної американської адміністрації побудувати передбачуваний діалог з Росією та не провокувати Володимира Путіна, провалилася. Це було зрозуміло ще до проведення січневих перемовин. Наприкінці грудня низка американських експертів, серед яких колишні дипломати та військові, звернулись до Джозефа Байдена із закликом змінити підхід щодо врегулювання російсько-українського конфлікту. Серед 25 підписантів фігурують прізвища Курта Уолкера, Джона Ґербста, Майкла Мак Фола та Уільяма Тейлора. У листі підкреслюється, що Росія створює основу для початку масштабного конвенційного нападу на Україну, хоча Сполучені Штати і НАТО виявили готовність сісти і обговорити проблеми Кремля. Тому експерти закликали американського президента надати Україні військову допомогу вже зараз, ще до початку російського вторгнення, щоб вплинути на розрахунки російського командування. «Така допомога може включати додаткові протитанкові ракети Javelin і контр-батарейні радарні системи Q36, а також ПЗРК «Stinger» та інші зенітні ракети». На додаток, пропонується збільшити присутність НАТО у країнах Східної Європи.[1]

Як повідомило видання «Politico», наприкінці грудня 2021 року адміністрація Джо Байдена виділила Україні додатково 200 мільйонів доларів на оборону. Допомогу затвердили в рамках повноважень президента Байдена: він має право доручити державному секретареві звернутися до міністра оборони з проханням доставити товари з запасів Пентагону в країну, що перебуває в небезпеці.[2] За словами Віце-прем'єрки Ольги Стефанішиної, українське керівництво розуміє, що держави НАТО не воюватимуть за Україну, тому державі необхідна значна військова підтримка.

Однак, досі існують чинники, що гальмують процес військової підтримки України. Один з таких аспектів це внутрішньополітичні процеси всередині держав-членів НАТО. Перевагою та одночасно недоліком демократичних держав є демократичний процес, рисами якого є політичний торг між різними політичними групами, робота бюрократичного апарату, який сповільнює процес ухвалення рішень, а також підзвітність уряду перед суспільством. Більша залученість у російсько-український конфлікт може вдарити по рейтингу урядів деяких країн, що також враховується при формуванні політики щодо Росії. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки на експертному рівні відбувається дискусія щодо доцільності більшої підтримки України проти Росії, чи пріоритетності Азійсько-Тихоокеанського напрямку та протистояння з КНР, а також з приводу страху війни з Росією. Після висунення російських вимог не тільки щодо України, але й щодо Балтійських держав та країн Центрально-Східної Європи, зокрема членів НАТО, у даній дискусії, однак, чаша терезів ще більше схиляється в бік прибічників підтримки України.

Водночас у Німеччині уряд досі не наважився постачати Україні військову допомогу. ФРН ухиляється від співробітництва з Україною у безпековій площині та намагається не псувати відносин з Росією, навіть, на тлі поточного загострення. Країна досі не відмовляється від геополітичного російсько-німецького проєкту «Північний потік – 2», який підриває безпеку східноєвропейських країн. Показово, що у залежності від дій США щодо газогону «Північний потік - 2», ставиться майбутнє німецько-американських відносин та трансатлантичних зв’язків в цілому. Ба більше, Ангела Меркель минулого року заблокувала постачання військової допомоги Україні по лінії НАТО. На думку посла України Андрія Мельника, Німеччина в більшій мірі готова підтримувати вступ України до ЄС, аніж до НАТО. Зважаючи на роль ФРН у ЄС, посол наголошує на необхідності «Берлінского плану» вступу України до Євросоюзу. Протягом останнього місяця європейські високопосадовці все більше говорять про проблему безпеки України як проблему безпеки усієї Європи. Таким чином, можна говорити про певний прогрес у площині європейської інтеграції. Однак, у безпековому вимірі, на тлі військово-політичної кризи, після безуспішних перемовин між США, НАТО та Росією, у питанні збереження територіальної цілісності України, становище погіршується. Німеччина, яка мала б посісти одну з ключових ролей у збереженні європейської архітектури безпеки, своєю двозначною політикою щодо Росії сприяє її руйнації.

Як зазначив Найджел Гулд-Дейвіс, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), ревізіонізм великої держави є несумісним з принципом суверенної рівності, який лежить в основі міжнародного порядку і загрожує безпеці інших держав.[3] Вимоги, висунуті Кремлем нібито диктуються загрозою національній безпеці. Однак, до 2014 року розширення НАТО мало виключно політичний характер. Північноатлантичний альянс не розміщував багатонаціональних контингентів у країнах Східної Європи. Навпаки, саме політика Росії призвела до появи сил НАТО поруч з кордонами РФ. Повномасштабний наступ на Україну ймовірно призведе до подальшого розширення Альянсу та вступу Швеції та Фінляндії. Росія порушила ДРСМД, Статут ООН, Гельсінський Заключний акт, Паризьку хартію, Будапештський меморандум, 407 двосторонніх і 80 міжнародних договорів з Україною.[4] Тепер під надуманими приводами Російська Федерація стверджує, що Україна становить загрозу її національній безпеці та пропонує сформувати новий устрій у Європі, фактично поділивши континент на сфери впливу.

Політика умиротворення щодо Путіна не працює, так само як історично не працювала щодо інших диктаторів. Вже зараз США та європейські країни мають посилити військову підтримку України. Водночас існує небезпека, що адміністрація Джо Байдена спробує вирішити створений Росією конфлікт за рахунок України. Хоча, офіційною позицією США є категоричне відкидання можливості поділу континенту на сфери впливу, пріоритетною загрозою США поточна адміністрація досі вважає Китай. Події у Казахстані показали, що США не готові протидіяти Росії у Середній Азії, не зважаючи на гучні заяви щодо наміру очолити боротьбу демократичного світу з авторитарним. Тому, існує небезпека, що Джо Байден спробує уникнути втягнення у російсько-український конфлікт та разом з Німеччиною та Францією примусити Україну виконати Мінські домовленості, адже у Сполучених Штатах Америки розуміють, що поточна ескалація навколо України викликана не розширенням НАТО, а втратою Кремлем спроможностей впливати на Україну.

Інститут зовнішньополітичних досліджень

Інститут зовнішньополітичних досліджень

Україна в геополітичному трикутнику Росія – НАТО та США