13 березня 2020 року у  Мінську були підписані домовленості про створення органу, яким фіксується суб'єктність ОРДЛО, а Росія в статусі гаранта-спостерігача, виявилася нарівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ. Про це йдеться в рішенні Тристоронньої контактної групи, засідання якої відбулося у Мінську 11 березня 2020 року. У протоколі зазначається, що Рішення ТКГ про заснування Консультативної ради буде підписано 25 березня 2020 року після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини. Згідно з текстом документа, критерії та порядок призначення членів Ради визначаються Україною, окремими районами Донецької і Луганської областей України, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина, Французької Республіки та ОБСЄ самостійно.[1]

При цьому Андрій Єрмак прокоментував, що це не кроки, які створюють правове поле для визнання представників ОРДЛО: "Ніяких прямих перемовин про це мови не йде. Ми говоримо про створення платформи, де громадяни, які проживають на контрольованій території та не контрольованій території можуть спілкуватися з приводу питань, які узгоджені в пакеті Мінських домовленостей". За його словами, механізм, за яким будуть відбирати представників платформи від контрольованої і не контрольованої території України, ще розробляється. Також Єрмак не відповів на питання, хто буде пропонувати представників від ОРДЛО і чия була ідея про створення відповідної платформи. [2]

Того ж дня колишній глава Інституту нацпам'яті Володимир В’ятрович та депутат від фракції «Європейська Солідарність» звернувся до правоохоронців через підписані у Мінську домовленості про створення Консультативної ради за участі представників України та бойовиків так званих «Л/ДНР». «Те, що зробили Кучма і Єрмак у Мінську — державна зрада. Звернувся до СБУ, НАБУ і ДБР з вимогою відкрити кримінальне провадження», — написав В’ятрович на своїй cторінці у Facebook.Також депутат просить розслідувати причетність до підписання документу інших посадовців, зокрема й президента Володимира Зеленського.[3]

Варто зауважити, що сам Андрій Єрмак – складна і цікава персона. Єрмак зараз зайняв одразу дві ключові для Зеленського позиції: він і керівник Офісу, і головний переговірник із Москвою-Вашингтоном. А найголовніше, Єрмак – реально найближча до президента людина. Впродовж перших місяців президентства Зеленського ім'я Андрія Єрмака мало про що говорило широкому загалу. Вперше воно голосно зазвучало 7 вересня 2019 року. Того дня Єрмак став тією людиною, яка координувала повернення в Україну бранців Кремля. Виявилось, що Єрмак із серпня непублічно вів перемовини з Кремлем про обмін полоненими. І зміг домовитись.  Прихід Єрмака у переговори з росіянами ознаменував "зміну стратегії" в самому Кремлі. І замість "архітектора Новоросії", непоступливого Суркова, куратором України став "добрий українець", заступник глави адміністрації Путіна Дмитрій Козак. [4]

Та чому створення Консультативної ради означатиме стратегічний програш України?  По-перше, цей крок змінює архітектуру переговорів у Мінську, розмиваючи роль Росії як агресора. Ця "Рада" стане першим форматом, де Москва буде стороннім спостерігачем, на рівних із Німеччиною, Францією та ОБСЄ. А міжнародний збройний конфлікт таким чином легко перетвориться на внутрішній, "громадянський". Не лише Росія, але і ті ж німці й французи, які їй симпатизують, отримають змогу говорити: "У вас же тепер є діалог з Києвом та "Л/ДНР", то домовляйтеся далі без нас!".

  Та ще більшою проблемою можуть стати повноваження Консультативної ради. Виходячи з назви, цей орган не повинен мати реальних повноважень, а має лише надавати поради, які не факт що будуть використані. Але із заяв Андрія Єрмака складається враження, що все буде інакше.  Схоже, що ОРДЛО (читай – Кремль) отримає можливість формувати частину українського законодавства. Нехай і не напряму. І, нарешті, остання небезпека домовленостей, погоджених Єрмаком: в них немає ані слова про безпеку! В умовах, коли ситуація на фронті у останні тижні лише загострюється, а обстріли відбуваються навіть у ділянках розведення, таке рішення неможливо пояснити. [5] Таким чином, ситуація навколо останнього засідання ТКГ показала - українська сторона остаточно перестала боротися за те, щоб принаймні спробувати створити свій порядок щодо переговорів, пов'язаних з російсько-української війною. [6]

Як і передбачувалось, кремлівському очільнику Тарасу Козаку разом з Андрієм Єрмаком вдалось досягти домовленостей, які можуть мати катастрофічні наслідки для України. Адже, у разі їх ухвалення Російська Федерація резонно зможе позбутися відповідальності за скоєну агресію проти України. Оскільки в зазначених домовленостях Україна визнала Росію поряд з ОБСЄ, Францією та Німеччиною в статусі «гаранта-спостерігача», то Москва цілком резонно може вимагати від Заходу, та від  таких же гарантів по «нормандському формату», зняття запроваджених проти з неї  санкцій і ставити під сумнів позови української сторони до міжнародних судів щодо скоєння російсьскої агресії. Адже українська влада тепер сама визнала, що Росія є «гарантом» процесу  врегулювання «внутрішнього-українського конфлікту на Донбасі» і виходить, що дійсно «іх там нєт», а є тільки російські «гаранти-спостерігачі». Росія від тепер не агресор, не сторона конфлікту і тим більше не воююча сторона. Вона тепер «гарант миру» на Донбасі, такий же гарант  як Придністров’ї, Південній Осетії, Нагірному Карабахі та інших конфліктах. Тобто, вона тепер «миротворець», і після цього які можуть бути претензії до Росії з боку міжнародного співтовариства за її миротворчість?    

Намагаючись таким чином досягти компромісу з Росією, Україна опиниться в безвихідному становищі, а проблема конфлікту залишиться невирішеною. Тож небезпека ухвалення документа є цілком зрозумілою.