Фото: Міністерство оборони Російської Федерації

6 січня 2022 року Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) направила в Казахстан війська. Від Росії до складу контингенту ОДКБ увійшли підрозділи повітряно-десантних військ, які прибули на запрошення президента Касим-Жомарта Токаєва для боротьби з повсталим населенням. Увівши війська до Казахстану Російська Федерація  продемонструвала, що ОДКБ, який проігнорував азербайджано-вірменський конфлікт є не альтернативним НАТО суб’єктом міжнародної політики, а наступником Організації Варшавського договору. Так само у 1956 та у 1968 році відбувалась радянська інтервенція до Угорщини та Польщі. 

Казахстан протягом 30 років незалежності, не зважаючи на участь у російських інтеграційних проєктах та значний російський вплив, намагався дотримуватись політики багатовекторності. Країна підтримує дружні відносини як з Російською Федерацією, так і зі США та КНР. Окрім США, РФ та КНР на політику у Середній Азії все більше намагається впливати і Туреччина. Головним зовнішньополітичним інструментом Туреччини у регіоні є Тюркська Рада яка 12 листопада 2021 року на саміті у Стамбулі була перейменована на Організацію тюркських держав, учасником якої є Казахстан. На саміті було прийнято амбітне комюніке, у якому зокрема зазначається намір усунення торговельних бар'єрів між країнами-учасницями, гармонізації культурної, молодіжної та освітньої політики, просування загальної тюркської ідентичності, створення загального інформаційного простору та підвищення політичної солідарності та взаємної підтримки у життєво важливих питаннях, що становлять національний інтерес, а також у регіональних та глобальних проблемах. Такий крок викликав неабияке занепокоєння у Російській Федерації, яка вважає, що Казахстан традиційно входить до її сфери впливу. 

За 30 років незалежності у країні посилилися націоналістичні настрої, зросла частка громадян, які спілкуються казахською мовою, збільшилась кількість етнічних казахів: згідно з переписом населення 2009 року їх було 63,1%, а 2021-го – вже 69%. Такі внутрішні перетворення створюють суттєве підґрунтя для подальшого віддалення Республіки Казахстан від Російської Федерації. Це можливо, однак, лише за умов внутрішньополітичної стабільності та розвитку, адже будь-яка слабка держава поруч з РФ втягуватиметься в її політичну орбіту. Тому у дестабілізації Казахстану керівництво Росії побачило можливість для поширення свого впливу і зміцнення позицій у сусідній країні. 

Серед великих держав Російська Федерація проявила найбільшу активність із початком протестів. Особливо активно працювали російські засоби масової інформації, які спільно з деякими російськими високопосадовцями розповсюджували фейки щодо причетності США, ЄС та України до організації протестів. Наприклад, російські ЗМІ масово розповсюдили заяву політолога Андрія Суздальцева, який заявив, що українські спецслужби нібито не перший рік працюють у Казахстані, «стимулюють казахський націоналізм та налаштовують групи в уряді проти Росії». Всередині України низка експертів також безпідставно просували наратив щодо причетності України, майданчиком для яких став прокремлівський телеканал «НАШ».[1]

З метою запобігання маніпуляцій щодо ролі України, СБУ провела перевірки казахстанських опозиційних організацій, учасники яких на момент протестів знаходились в Україні. Разом зі стриманою позицією МЗС України це дозволило Києву не бути втягнутими російськими пропагандистами у конфлікт, що виник. Про це свідчить і опублікована посольством Казахстану у Києві заява. «Ми зараз відчуваємо, що в Україні нам співпереживають. На жаль, з'являються окремі інсинуації, націлені на те, щоби внести сумнів у наші довірчі відносини. Є вкидання про «український слід» подій у Казахстані. Але ми бачимо, що компетентні органи України на ці сигнали своєчасно реагують» - йдеться у заяві посольства Казахстану. Варто зауважити, що опублікована із певною затримкою заява МЗС України була, по-перше, сфокусована на важливості дотримання міжнародного права, незалежності, суверенітету та національного законодавства Казахстану, а перебування іноземних військ, за словами зовнішньополітичного відомства, не повинне виходити за межі задекларованого обмеженого часового терміну. По-друге, підкреслювалась важливість дотримання прав людини. Однак, під час виконання службових обов’язків співробітники СБУ застосували силу до Заманбека Тлеулієва, казахстанського опозиційного активіста, своїми діями дискредитуючи позицію українського уряду, який після цього зазнав критики з боку низки політичних груп та активістів всередині держави.

Окрім звинувачень Заходу та України у подіях у Казахстані, російське інформаційне поле сповнилось пропозиціями щодо оптимальних варіантів дій для Російської Федерації. Зокрема головна редакторка Russia Today Маргарита Симоньян запропонувала в обмін на допомогу Казахстану по лінії ОДКБ вимагати від країни визнання окупованого Криму російською територією, повернення кирилиці, присвоєння російській мові статусу другої державної. Також Симоньян вважає за необхідне вигнати з Казахстану «антиросійські неурядові організації» та вимагати припинення загравання «з нациками». Водночас російські телеграм канали називали введення російських «миротворців», а на справі – спецназу, що за інформацією міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm, воював проти України на Донбасі та який брав участь в окупації Автономної Республіки Крим, «блискучою операцією», яка забезпечить Росії контроль над Казахстаном. На додаток, дана інтервенція відбувається під керівництвом генерала Сердюкова, який також брав участь в операції з окупації Криму. 

Однак, після оголошення Касим-Жомарт Токаєвим рішення про виведення сил ОДКБ у термін до 21 січня, від російських політологів почали все частіше звучати питання: «А чи варто було Росії рятувати Казахстан?». А агресивні російські пропагандисти стали тиражувати матеріали про те, що дії Токаєва є «серією демонстративних плювків на адресу Росії».[2] Найбільшим з них називається призначення міністром інформації та суспільного розвитку Аскара Умарова. У російських ЗМІ Аскара Умарова охрестили «русофобом» за просування казахської мови у країні та співробітництво з націоналістичними рухами Казахстану.[3] Дане призначення, ймовірно, є спробою Токаєва продемонструвати свою незалежність, адже після внутрішньої дестабілізації та інтервенції Володимира Путіна, Росія спробує зміцнити свій вплив у сусідній державі. 

Зважаючи на негативну реакцію, яку викликало введення російських військ серед населення Казахстану, Кремль, вірогідно, відкинув кримський варіант для території Північного Казахстану де проживає велика частка російськомовного населення. Позиція КНР, яка має суттєву економічну присутність у країні також вплинула на рішення Росії. Однак, існує ймовірність, що неспішне виведення російських військ остаточно так і не завершиться у визначений строк і Росія залишить під своїм контролем інфраструктурні та/або телекомунікаційні об’єкти. Сполучені Штати Америки та Євросоюз жодним чином не вплинули на події у Казахстані, а стримані заяви західних високопосадовців свідчать про їхню слабку позицію у регіоні. Ба більше, американські інвестиції у нафтогазовій сфері Казахстану тепер виглядають не такими захищеними як раніше. Українська влада, своєю чергою, достатньо вдало пройшла випробування, які постали в умовах казахстанської кризи та не була втягнута у конфлікт з Казахстаном руками кремлівської та про-кремлівської пропаганди.