Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Результати червневого (2021) саміту НАТО показали, що Альянс по відношенню до України діє за українським прислів’ям: «Обіцяти – не значить одружуватись»

 

В 2008 році на Бухарестському саміті Північноатлантичного альянсу державами-членами було підтверджено відданість політиці відкритих дверей. 13 років потому Україна та Грузія так і не отримали ані членства, ані ПДЧ, при цьому обидві держави зазнали збройної агресії з боку Російської Федерації, яка продовжує окупацію частини територій обох держав. Водночас, нестабільність в Балто-Чорноморському регіоні тільки посилюється. Росія, яка поступово модернізовувала свої збройні сили, в кількісному та якісному відношенні, залишається головним чинником напруги, та вже перетворила Азовське море на власне озеро, перекриваючи Керченську протоку і перешкоджаючи вільному судноплавству, проводить масштабні навчання поблизу кордонів Альянсу та зухвало порушує морський та повітряний простір сусідніх країн.

Починаючи з квітня цього року, Російська Федерація розгорнула потужне угруповання навколо українських кордонів, створивши передову групу для початку повномасштабного наступу вглиб української території. На сьогодні РФ відвела лише 10 тис. військових, а близько сотні тисяч російських військових з технікою залишаються на позиціях у прикордонних з Україною районах Воронезької, Білгородської, Ростовської областей та на території тимчасово окупованого Криму. У зв’язку з відсутністю рішучої спільної відповіді держав-членів Північноатлантичного альянсу на агресивну політику Кремля, виникає питання, чи досі здатне НАТО виконувати своє першочергове завдання оборонного союзу, чи альянс поступово перетворюється на організацію з боротьби зі зміною клімату?

Безумовно, головну роль у НАТО відіграє саме Сполучені Штати Америки. За каденції Дональда Трампа єдність між союзниками була порушена, тому великі надії щодо зміцнення трансатлантичної єдності покладались на нову адміністрацію Джо Байдена. Ще до вступу на посаду президента, Джозеф Байден оголосив про наміри відновити солідарність з державами-членами НАТО, що з оптимізмом було сприйнято урядами  країн Альянсу. Проте, як зазначає видання «Politico» ЄС на відміну від часів холодної війни, Європа вже не є центральним фронтом боротьби США за глобальне домінування. Насправді дії адміністрації Байдена показали його зосередженість на Китаї та недостатність уваги до Європи. Те, що Європа не є пріоритетом для Байдена, вже відображається у штаті його адміністрації та політичних рішеннях. Отже, фокус Вашингтону на Індо-Тихоокеанському регіоні, в умовах відсутності єдності між європейськими країнами в питанні узгодження спільної політики щодо Росії, може створити перешкоди в контексті стримування Москви.

Порівнюючи військові навчання Російської Федерації з навчаннями, які проводить НАТО, впадає в око різні масштаби, а отже й сприйняття сторонами зовнішніх загроз. В рамках російських навчань «Кавказ-2020» було задіяно близько 80 тисяч осіб. Водночас, Північноатлантичний альянс замість широкомасштабних навчань метою яких було б відпрацювання ведення військових операцій по всьому східному флангу НАТО, проводить тактичні навчання накшталт «Defender Europe – 21», «Rapid Trident», або «Steadfast Defender – 2021»: найбільш масштабне з яких,  - «Defender Europe – 21», налічувало 28 00 військових. Таким чином, НАТО не лише уникає акцентування на оборонних завданнях Альянсу в риториці офіційних осіб, але й на практиці не вдається до адекватних заходів у відповідь на російську агресію.

Не випадково питання надання ПДЧ Україні на саміті НАТО було небажаною темою для низки країн Альянсу. Західноєвропейські держави-члени не хочуть провокувати Путіна, який назвав потенційний вступ України до НАТО червоною лінією. «Уявімо собі, що Україна стане членом НАТО. Час підльоту (ракет) від Харкова чи, скажімо, Дніпропетровська до центральної частини Росії, до Москви – зменшиться до 7-10 хвилин. Це для нас червоні лінії чи ні? Ми повинні мати це на увазі і відповідним чином вибудовувати свої відносини в сфері безпеки з нашими партнерами», – заявив президент Росії.

Варто зауважити, що безпековий аспект не варто розглядати як єдину причину, що обумовлює позицію Кремля, адже країни Балтії знаходяться до Москви ближче, аніж Харків та Дніпро. Російська Федерація намагається залишити Україну у власній орбіті і протягом останніх місяців, зважаючи на втрату свого впливу всередині України, внаслідок ефективної боротьби Володимира Зеленського з проросійськими силами всередині держави, Кремль змінює політичний тиск на військовий. Про це свідчить і загострення на Донбасі, а також широкомасштабне розгортання збройних сил навколо українського кордону.

В даному випадку ми не бачимо адекватної відповіді НАТО, держави-члени якої намагаються уникнути прямої конфронтації з РФ. Однак, така політика вже показала свою неефективність, адже відмова Україні та Грузії у наданні в ПДЧ не захистило Захід від конфронтації з Росією, яка після Бухарестського саміту напала спочатку на Грузію, а потім і на Україну. Варто зазначити, що країни-члени Альянсу по-різному сприймають масштаб загрози з боку Росії. Позиція держав східного флангу НАТО кардинально відрізняється від позиції ФРН та Франції. На даний момент Україна відтягує на себе понад 25% російських збройних сил і майже 43%  їх сухопутних військ. Якщо збройна агресія Росії проти України продовжиться,  тоді вже  державам Бухарестської дев’ятки (Б-9), загрожуватиме російська військова інтервенція. Тому країни  на останньому саміті у спільній заяві підтримали євроатлантичні прагнення України. А лідери країн Балтії та Польщі відкрито заявили про підтримку надання Україні ПДЧ.

Підтримка країн східного флангу НАТО стала одним з чинників, завдяки якому на саміті Альянсу в Бельгії, 14 червня 2021року, у спільному Комюніке держави-члени заявили, що Україна та Грузія стануть членами Альянсу, а отримання ПДЧ стане невід’ємною частиною цього процесу.  Проте, як заявив, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: « Ще за пару днів до саміту згадки про ПДЧ для України не було в тексті декларації. Це правда, що ми її буквально вигризли в момент завдяки власній наполегливості, чесної розмови з НАТО і тверду підтримку ключових наших друзів. До вчорашнього дня декларації самітів НАТО приймалися в 2014, 2016 і 2018 роках. У жодній з них союзники ПДЧ для України не згадували. Могли, але не згадували. Хоча в цей час Україна воювала і заслуговувала таку підтримку».

Відношення НАТО до рішення Бухарестського саміту 2008 року, схоже, таке як і до Будапештського меморандуму: Обіцяють у відданості його принципам, при чому відверто ігнорують їх та діють за українським прислів’ям «Обіцяти-не значить одружитись», чи «обіцянка-цяцянка». Можна запевняти хоч вічність, головне - не відмовляти. Не випадково при першій же телефонній розмові запитав президента США Джо Байдена: «Чому Україна не в НАТО?

 Наразі причини тримання України за зачиненими дверима НАТО цілком прозаїчні. НАТО не тільки не хоче дратувати Росію, але вже не в змозі протистояти їй. Мова з вуст генерального секретаря НАТО звучить вже багато років про одне й теж саме: «Ми не вважаємо Росію загрозою для НАТО, в той же час ми дотримуємось принципу стримування та діалогу з Росією». Водночас, генеральний секретар НАТО Ян Єнс Столтенберг заявив про готовність вести діалог з Росією, що збігається з риторикою президента США Джо Байдена. «Головний сигнал, який ми пошлемо Росії, - вона не здатна нас розділити. Альянс єдиний у нашому повідомленні: оборона і стримування у поєднанні з діалогом»

Отже, мова не йде про протистояння агресивним діям Росії, а тільки про «стримування» цих дій, щоб зменшити їхню активність. А це вже мова «прохача-капітулянта», а не потужного військового союзу, яким НАТО колись було. Невипадково, що Путін вважає цю організацію слабкою і на випадок чого, як тільки НАТО зачепить інтереси Росії, «дасть йому по зубах». Так, під час Економічного форуму, який пройшов цього місяця у Санкт-Петербурзі він знову заявив, що США намагаються "стримати" розвиток Росії. Кілька днів тому він погрожував "вибити зуби" будь-якому іноземному агресору, який захоче "вкусити" Росію, і наполягав на тому, що світ повинен усвідомити відновлений статус і силу країни.

Тримати Україну подалі від ПДЧ, підміняючи його ефемерною Річною національною програмою (РНП) можна хоч вічність. Адже, заспокоювати Україну РНП Альянсу дуже вигідно. Це така іграшка, яку дають дитині, щоб та особливо не турбувала оточуючих. Так і з РНП. Тому що на відміну від ПДЧ, за Річну національну програму НАТО не несе жодної відповідальності, тоді як План дій щодо членства (ПДЧ) - це зобов’язання обопільне. Невипадково Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сказав, що на відміну від України, НАТО абсолютно нічого не зробило з часів Бухарестського саміту щоб наблизити її до членства.

 А воно тому і не надає ПДЧ, що не збирається нічого робити, навіть, не зважаючи на те, що російська військова потуга вже стоїть на східних кордонах альянсу. Все це говорить про одне, що НАТО все більше трансформується в бік безпекової гуманітарної організації на кшталт ОБСЄ. Чого варта тільки фраза Заключного комюніке червневого саміту НАТО - 2021. Замість того щоб визнати Росію агресором, в ньому констатується заклик до Росії «бути відкритою і прозорою відносно своїх масштабних навчань, які проводяться без посереднього повідомлення у відповідності з зобов’язаннями Віденської конвенції. Нещодавне нарощування і невиправдана концентрація військ навколо України є неприйнятною». Начебто керівництву НАТО невідомо, що Росія вийшла з Віденської конвенції і давно не дотримується її вимог. Чи йому невідомі дані розвідки країн НАТО, що то були не квітневі навчання, а стратегічне розгортання російських військ для широкомасштабного вторгнення в Україну шляхом проведення стратегічної наступальної операції? Варто зауважити, що частина країн НАТО все ще не виконали умови, яку було затверджено на саміті НАТО в Уельсі у 2014 році щодо збільшення військових витрат до рівня 2% від ВВП.

 Зважаючи на збільшення масштабів агресивної політики Росії в Балто-Чорноморському регіоні, можна констатувати, що Північноатлантичний альянс не здатний змінити політику Кремля шляхом діалогу. Збільшення витрат на оборону і посилення рівня взаємодії з Україною, посилення присутності в регіоні і проведення широкомасштабних навчань можна вважати адекватною відповіддю на деструктивну політику Російської Федерації. Україна, в свою чергу, має продовжувати діалог з державами-членами Альянсу щодо питання надання ПДЧ та подальшого вступу. Водночас, уряд країни має надалі впроваджувати реформи всередині держави, щоб мати додатковий аргумент на підтримку свого вступу до НАТО.

 

 


  1. https://zn.ua/ukr/WORLD/na-slovakh-bajden-pidtrimuje-vidnosini-z-jes-ale-joho-diji-svidchat-pro-inshe-politico.html
  2. https://hvylya.net/news/232073-kuleba-rasskazal-chto-osobennogo-v-deklaracii-nato-po-pdch-dlya-ukrainy
  3.  https://www.bbc.com/ukrainian/features-57470935