17 грудня 2021 року Міністерство закордонних справ Росії опублікувало свій проект Договору зі Сполученими Штатами Америки про гарантії безпеки у Європі. Документом пропонується:
- офіційне закріплення нерозширення НАТО на Схід, нерозгортання ракет середньої та малої дальності на території, яка може вражати територію США та Росії;
- відмова НАТО від будь-якої військової діяльності в Україні, Східній Європі, «Закавказзі» та Центральній Азії, а також нерозміщення додаткових військових та озброєння за межами країн, у яких вони були на травень 1997 (до приєднання до альянсу країн Східної Європи).
По-перше, пропонуючи даний документ, Володимир Путін демонструє, що Росія – глобальний гравець і буде вести діалог не з Україною, чи Європою, а саме зі Сполученими Штатами Америки.
По-друге, Російська Федерація, фактично, не робить поступок зі свого боку, вимагаючи від США виводу військ зі Східної Європи, нерозміщення ракетних озброєнь, а також гарантій нерозширення НАТО. Таким чином, російська сторона повністю ігнорує причини, які спонукали країни східного флангу НАТО вступити до Альянсу. Володимир Путін воліє не згадувати про те, що розширення НАТО на Схід було політичним, а не військовим процесом. Ніякого розгортання сил НАТО, і тим більше ракетних озброєнь, на території нових членів Альянсу не відбувалось. Натомість відбувалось їх глибоке скорочення.
Та незважаючи на це Володимир Путін висуває ультимативні умови, на які ані Сполучені Штати Америки, ані Північноатлантичний альянс не можуть піти. Майже одразу генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відкинув вимоги Путіна щодо офіційних гарантій нерозширення. «Ми ніколи не підемо на компроміс ні щодо безпеки своїх союзників, ні щодо права кожної країни, включаючи Україну, вирішувати свою власну долю» - заявив генсек. США відреагували на російські пропозиції не так категорично, підкресливши намір обговорювати питання європейської безпеки з іншими країнами-членами НАТО та країнами-партнерами. Існує ймовірність, що адміністрація Джо Байдена досі розглядає можливість піти на поступки Росії за рахунок держав Східної Європи. Тож не дивно, що Росія вкотре нехтує основоположними принципами міжнародного права, які визначають право країн самостійно визначати власний вектор зовнішньої політики. Варто зауважити, що питання вступу України до НАТО наразі не стоїть на порядку денному. На цьогорічному саміті Північноатлантичного альянсу було підтверджено рішення Бухарестського саміту, що Україна в майбутньому вступить до Альянсу. Однак, ані конкретних дат, ані ПДЧ Україна, як того хотіло її керівництво, не отримало. Отже, поточна криза, яку Кремль пропонує вирішити опублікованим документом створена самим Кремлем.
Від самого обрання Джозефа Байдена 47-м президентом Сполучених Штатів Америки Російська Федерація підвищувала ставки у відносинах зі США. Російське керівництво не скористалося сприятливими умовами, що полягали у бажанні нової американської адміністрації вибудувати з Росією передбачуваний стратегічний діалог. Зовнішньополітичний курс Джо Байдена відкривав перспективи для Росії, яка за умов зміни своєї поведінки на міжнародній арені та утримання від ескалації війни , могла б домогтися певних поступок з боку США. Яскравим прикладом була відмова Джо Байдена від санкцій проти «Північного потоку – 2». Однак, обравши курс на конфронтацію та підвищення ставок, російське керівництво своїми діями обмежило спектр можливої політики. Наразі Росія продовжує підвищувати ставки, а ймовірне повномасштабне вторгнення в Україну за різними оцінками прогнозується вже у найближчий місяць.
22 грудня на засіданні колегії Міноборони в Москві за участю президента Володимира Путіна міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що представники приватних американських компаній розмістили у прифронтових містах Червоний Лиман та Авдіївка хімічну зброю та готують провокацію. На дане звинувачення оперативно відповіли у МЗС України, Міністерстві оборони, Державному департаменті США та Пентагоні, назвавши це дезінформацією та провокацією. «Всупереч заявам російського міністра оборони, Росія і сили, що вона підтримує, несуть відповідальність за ескалацію напруженості, а не Україна або Сполучені Штати», – написав у Twitter речник американського зовнішньополітичного відомства Нед Прайс, закликавши Кремль припинити використовувати помилкову, провокаційну риторику і вжити дієвих заходів з метою деескалації напруженості.[1]
Вочевидь, Сполучені Штати Америки, які не постачають Україні у достатньому обсязі навіть конвенційну зброю, в жодному разі не пішли б на передачу зброї масового знищення Україні. Так само і Україна, яка дотримується зобов’язань в межах міжнародних договорів, зокрема, Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення, не пішла б на такий крок, який тільки спровокував би збройну відповідь Росії. Направду Росія шукає привід, який би виправдовував початок широкомасштабної воєнної інтервенції в Україну. Саме з цією метою російське військове керівництво і зробило дану контроверсійну заяву: дискредитація України і створення приводу для збільшення агресії. Президент Росії за аналогією зі вторгненням США до Іраку у 2003 році демонструє, що Російська Федерація може дозволити собі робити те, що можуть робити великі держави.
В умовах посилення напруги на російсько-українському кордоні та на тлі перемовин та обопільних заяв Росії та США, Володимир Путін дав зрозуміти, що розмовлятиме виключно з американським президентом і схоже, що в європейських столицях у будь-який спосіб намагаються уникнути конфлікту з РФ, задовольняючись другорядною роллю. Наразі Північноатлантичний альянс рухається за інерцією американської зовнішньої політики та уникає своїх оборонних завдань. За словами Єнса Столтенберга, Альянс може у короткий строк розгорнути на території східних країн-членів 40-тисячний контингент. Сили швидкого реагування НАТО 22 грудня були приведені у підвищену боєготовність і готові до виконання завдань. Однак, виникає питання, що можуть протиставити натівські 40 тисяч військ російській армії, яка за різними оцінками може налічувати близько 200 тисяч військових. Замість адекватній протидії політиці РФ, обрана Альянсом стратегія стримування, обмежується спробами змінити політику Росії лише дипломатичним шляхом, а також погрозами застосування економічних санкцій. Однак, вже восьмий рік поспіль санкції не можуть змусити Росію припинити агресію проти України і цього разу, коли російське керівництво значно підвищило ставки, економічні санкції, навіть, значно жорсткіші, не змінять російської політики.
У таких умовах заяви американського та британського керівництва, а також Єнса Столтенберга, генсека НАТО про те, що Україна не отримає прямої військової допомоги, дають зрозуміти, що Україна залишається сам-на-сам з Російською Федерацією. Обрана Джо Байденом стратегія щодо України виявилась провальною, адже зменшення військової допомоги Україні та поступки Володимиру Путіну були сприйняті за слабкість. Ба більше, намір протидіяти авторитарним режимам, декларований 46-м президентом США наразі підміняється діалогом, що свідчить про те, що такі бравурні заяви були лише елементом риторики для перемоги над Дональдом Трампом на президентських виборах. Проект Договору про гарантії безпеки у Європі, що містить безперспективні пропозиції, а також звинувачення у розміщенні на Донбасі хімічної зброї вже найближчим часом можуть бути використані Росією як привід для широкомасштабної агресії проти України. За будь-якого сценарію повномасштабна агресія РФ проти України матиме негативні наслідки для європейської безпеки в цілому і платити доведеться як у разі допомоги, так і у разі бездіяльності. Тому, США та інші Північноатлантичні члени альянсу мусять відкинути ілюзії щодо реальних намірів Кремля та надати Україні суттєву допомогу у вигляді наступального та оборонного озброєння.