Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Пошук союзника поза межами членства в НАТО: як стратегічне партнерство може перерости в союзницькі відносини

 

Протягом останнього року українське керівництво досить активно та наполегливо закликало країни-члени Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу визначити чіткі терміни вступу України до цих організацій. У контексті співробітництва з НАТО, Володимир Зеленський неодноразово наголошував на необхідності надання Україні Плану дій щодо членства, і ця позиція була підтримана низкою східноєвропейських країн. Однак, кардинальні зміни у геополітичному становищі, які позначають розбіжність позицій країн-членів Альянсу щодо можливого вступу України до НАТО, спонукають українську дипломатію шукати додаткові можливості посилення військово-політичного співробітництва з іншими державами. Не маючи чіткого бачення щодо можливості вступу України до НАТО, Володимир Зеленський, доповнив курс на євроатлантичну інтеграцію держави стратегією розвитку стратегічних двосторонніх партнерств та гнучких регіональних форматів. У перспективі така взаємодія може еволюціонувати у військові союзи. 

Найбільш яскравим прикладом є стратегічне партнерство України та Великобританії. Після підписання у минулому році Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство, відносини між двома країнами що охоплюють економічну, військово-політичну та гуманітарну сфери, вийшли на новий рівень. Зокрема, Велика Британія активно допомагає Україні з будівництвом флоту, регулярно бере участь у спільних військових навчаннях на території України та у Чорному морі. Це єдина держава, яка не тільки на словах продемонструвала позицію невизнання незаконної анексії Кримського півострова та вільного судноплавства, але й на практиці відправила есмінець поруч із окупованим Кримом. На зустрічі з Борисом Джонсоном, що відбулась під час робочого візиту Володимира Зеленського для участі у Генеральній асамблеї ООН, було відзначено зростання двостороннього товарообігу в першому півріччі цього року на понад 70%. Також, сторони обговорили перспективи взаємодії у енергетичні сфері та подальші заходи політичного діалогу на найвищому рівні, зокрема проведення інавгураційного засідання Діалогу стратегічного партнерства.[1] 

Наразі за участі Великобританії проходять міжнародні військові навчання Rapid Trident-2021. У цих навчаннях беруть участь потенційні стратегічні партнери України, держави, для яких Російська Федерація є головною загрозою національної безпеки, а також країни, що зацікавлені у підтримці України на тлі російської агресії задля забезпечення стабільності у регіоні. До потенційних країн – стратегічних партнерів, окрім Великобританії, можна віднести Польщу, Литву, Румунію, Туреччину, Грузію, Молдову, Канаду та Сполучені Штати. Rapid Trident – 2021 тривали з 20 вересня по 1 жовтня 2021 року. В них взяли участь близько 6000 військовослужбовців. Уперше в історії навчань серії  Rapid Trident  були проведені батальйонні тактичні навчання багатонаціонального батальйону з бойовою стрільбою. Крім того, під час його проведення були створені багатонаціональні підрозділи, адже всі підрозділи іноземних країн були афілійовані в українські батальйони, що є прогресом у відносинах між Україною та Північноатлантичним альянсом. Раніше українські війська тренувались під командуванням сил НАТО, однак у цих навчаннях вже підрозділи Північноатлантичного альянсу підпорядковуються українському командуванню. 

Проведення військових навчань «Rapid Trident – 2021» відбувається одразу після проведення російсько-білоруських навчань «Захід – 2021». Однак, за своїми масштабами військові маневри двох сторін неспівставні. На відміну від Росії, Північноатлантичний альянс замість широкомасштабних навчань метою яких було б відпрацювання ведення військових операцій по всьому східному флангу НАТО, проводить тактичні навчання накшталт «Defender Europe – 21», «Rapid Trident», або «Steadfast Defender – 2021»: найбільш масштабне з яких було «Defender Europe – 21», та налічувало 28 00 військових. Таким чином, НАТО не лише уникає акцентування на оборонних завданнях Альянсу в риториці офіційних осіб, але й на практиці не вдається до адекватних заходів у відповідь на російську агресію. 

Причиною цьому можуть бути позиції окремих країн та протиріччя всередині Північноатлантичного альянсу, яких з часом стає все більше. Після утворення нового англо-саксонського безпекового формату за участі США, Великої Британії та Австралії (AUKUS), стало відомо, що Австралія розриває 40$ млрд угоду щодо постачання французьких підводних човнів і замість цього уклала угоду з партнерами по AUKUS щодо будівництва атомних підводних човнів для військово-морських сил Австралії. Обурене такими діями керівництво Франції у відповідь відкликало своїх послів у США і Австралії.

 Безпековий альянс AUKUS створено у межах великої стратегії Джо Байдена для протидії Китайській Народній Республіці у регіоні Південно-Східної Азії. Водночас, погіршення відносин із Францією не тільки матиме наслідки для США у Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Адже із зміцненням англо-саксонського безпекового співробітництва, ставиться під сумнів підтримка з боку Франції, яка має значні військово-морські спроможності, але й загрожує  єдності Північноатлантичного альянсу на Європейському континенті. Президент Франції Емануель Макрон вже неодноразово заявляв про бажання створення Європейської стратегічної автономії. Франція буде більше схилятись до взаємодії із ФРН та наближення до Росії, а американський вплив у Європі буде зменшуватись, зважаючи на стратегію Байдена з оптимізації ресурсів та покладання більшої відповідальності на союзників для протистояння з Китаєм. На додаток, варто згадати невдале виведення військ держав-членів НАТО з Афганістану. Сукупність протиріч всередині Альянсу є очевидними, можна припустити, що даний чинник є причиною млявої реакції НАТО на російські військові навчання.

Такий стан відносин північноатлантичних держав є негативним чинником для України. Водночас, позитивним наслідком бажання низки європейських держав більшої військової автономії стало обговорення започаткування військової місії ЄС в Україні. У документі, наданому для обговорення дипломатичному корпусу ЄС, Європейської служби зовнішніх дій, зазначається, що потенційна військова та консультативна навчальна місія ЄС (EUATM) потребуватиме 60 співробітників і працюватиме для консультування Департаменту освіти Міністерства оборони України та Генерального штабу щодо «впровадження плану реформування професійної військової освіти». У документі викладено чотири можливі варіанти співпраці. Зазначається, що така місія «може бути корисною для підтримки стійкості України шляхом зміцнення її військового потенціалу» і що вона може «посилити залучення ЄС і бути висловленням солідарності з Україною після поточної військової діяльності Російської Федерації на територіях, що прилягають до державного кордону України та в незаконно анексованому Криму».[2] Такий крок – це суттєва зміна позиції Європейського Союзу щодо оборонної взаємодії з Україною. Схоже, що у ЄС переглянули безпекове середовище навколо Європи та роль української держави у цій системі. Україна, маючи значні військові спроможності, досвід ведення бойових дій та велику армію, що за чисельністю особового складу майже дорівнює французькій, може посісти важливе місце у європейській системі безпеки.

Сучасні геополітичні реалії змінились, місце колективних оборонних організацій займають двосторонні та троїсті союзи. На відміну від 2008 року, тепер Сполучені Штати не тиснуть на європейських союзників з метою надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Різні позиції держав-членів Північноатлантичного альянсу щодо України, змушують українське керівництво шукати на Заході окремих військово-політичних союзників, тісна взаємодія з якими зміцнить безпекове середовище навколо України. Серед таких партнерів можна виокремити Великобританію, співробітництво з якою у перспективі може перерости у військовий союз, Польщу, Литву, Румунію, Туреччину, Грузію, Молдову, Канаду та Сполучені Штати Америки. Серед створених форматів взаємодії варто відзначити українсько – турецьку «Квадригу», «Асоційоване тріо» та «Люблінській трикутник». Долучення до цих форматів потужних акторів міжнародних відносин зміцнить пояс безпеки навколо України.


  1.   https://www.president.gov.ua/news/volodimir-zelenskij-i-boris-dzhonson-obgovorili-podalshi-kro-70777
  2.  https://www.radiosvoboda.org/a/news-es-ukrajina-vijskova-navchalna-misija/31463437.html