23 січня Україна заявила, що має намір переглянути Мінські домовленості, укладені в 2015 році. Київ наполягає на перегляді пунктів документа – щоб питання передачі контролю Україні над кордоном виконувалося в першу чергу, а потім вже проведення виборів в ОРДЛО. Про це заявив представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Олексій Резніков, "Нова позиція України незмінна. Вона була проголошена під час "нормандського саміту" президентом В.Зеленським, <...> що як мінімум в частині (питання контролю над кордоном) Мінські угоди підлягають перегляду", – заявив він. Український парламентер вважає, що "Мінськ" повинен виконуватися в такій послідовності: роззброєння незаконних збройних формувань (НЗФ) на Донбасі; встановлення режиму повної тиші; виведення всіх НЗФ з території України; встановлення українського контролю над східним кордоном; проведення виборів.[1]

Вже 27 січня 2020 року стало відомо, що  вибори на окупованій частині Донбасу президент України Володимир Зеленський хоче провести вже восени цього року. Але однією із головних перешкод для такого сценарію поки залишається питання відновлення контролю над кордоном. Позиції українського і російського президентів у цьому питанні відрізняються кардинально. Президент Росії Володимир Путін проти повернення контролю Україні до дня голосування. Більше того, російський президент, заявив, що у такому разі на Донбасі може повторитися Серебрениця – масова розправа над місцевим населенням. «Українська сторона постійно ставить запитання – дайте нам можливість закрити кордон військами. Ну, я уявляю, що далі почнеться – Серебрениця буде», – таку заяву вже наступного дня після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським на «нормандському саміті» в Парижі зробив президент Росії Володимир Путін.

У відповідь на висловлювання Путіна щодо Серебрениці Зеленський заявив: «Ми розуміємо, що там (на окупованих Росією територіях – авт.) живуть українці, і ми з повагою ставимось до громадян України. І ніякої різні – я саме так сказав пану Путіну...Я не знаю, кого ви уявляєте на моєму місці, але я – інша людина. Я не знаю, з ким ви раніше говорили, але у нас – інша країна, ми – інша влада. І для нас найголовніше – людське життя».

Але навіщо ж президент Росії, кажучи про кордон, вже вкотре лякає жителів Донбасу масовими розправами?«Він під будь-яким приводом не хоче припиняти цей конфлікт і передавати Донбас під суверенітет і під владу України. Він хоче, щоб там зберігався такий підвішений стан: і не Росія, і не Україна повноцінно. От і все. І щоб дестабілізувати в подальшому Україну через це. Бо він розуміє, що якщо виключити російський фактор, забрати звідти війська, припинити постачання озброєння туди – все, цієї війни не буде», – розповідає керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.[2]

Донедавна російський віцепрем'єр, Дмитрій Козак був призначений на посаду заступника глави адміністрації Путіна. Він став "куратором України" в Кремлі, замінивши Владислава Суркова, у якого були показово конфліктні відносини з Києвом. Сам Сурков нібито йде з держслужби через "зміну курсу на українському напрямі". У Кремлі інформацію про його відставку не коментують, а зміну курсу – заперечують. Однак є всі підстави ставити під сумнів і мотиви цієї кадрової зміни, і зміну стратегії РФ, яку визначає не Сурков і не Козак, а особисто Путін. Є також маса причин не виключати, що вся історія з відставкою та гра в "доброго" та "злого поліцейського" між Козаком та Сурковим є частинами продуманої спецоперації, мета якої – додати новому "куратору України" балів в очах українських візаві.

Та чи варто пов'язувати якісь райдужні надії з можливою заміною Суркова на Козака як куратора "українського напряму"? Навряд чи. І тут неважливо, йде Сурков з посади чи ні; стала зміна "куратора" наслідком боротьби у російській влади – чи ми були лише глядачами розіграного спектаклю. Головне – те, що на український напрямок призначили посадовця, який концентрується на питаннях федералізації, непогано навчився її просувати, і водночас – приховувати.[3]

Таким чином, роль Суркова дуже переоцінена. Війна проти України - це результат політики Путіна, війною керували Генштаб ВС РФ і ФСБ, а Сурков був не «сірим кардиналом", а всього лише виконавцем певних інформаційних завдань.І щоб зрозуміти, що відставка Суркова ніяк не впливає на стратегічні цілі Путіна, треба чітко сформулювати - яка мета Росії в Україні?

1. Змусити Україну припинити вогонь і визнати тим самим окупацію де-факто. Це сценарій Придністров'я і Карабаху - коли миротворців не вводять, і окупована країна сама визнає неможливість опору агресору. Донбас і Крим фактично приєднані до РФ, процес їх інтеграції в Росію йде безупинно.

2. Миротворча політика Володимира Зеленського, яку багато політиків та експертів вважають пацифістською, відповідає довгостроковій стратегії Путіна, оскільки послаблює опір російської агресії і підтверджує позицію Кремля про нездатність України контролювати всю свою територію. Україна відмовляється від боротьби за окуповані території і тим самим допомагає Путіну закріпитися на них назавжди. Росія намагається впливати на Зеленського через прямі контакти з його оточенням, насамперед з помічником президента Андрієм Єрмаком. І очевидно, що в силу різних причин, комунікатором для контактів з Єрмаком Путін вирішив призначити нового виконавця, без «шлейфа» публічних скандалів - Дмитра Козака. Сурков ж нікуди не йде - просто його посада називатиметься по-іншому.[4] А отже, ми бачимо, що Козака поставили насамперед для того, щоб він вів переговори з Єрмаком, аби підштовхнути українську сторону погодитись на вибори на Донбасі та легітимізувати там російську владу.

Також, 27 січня 2020 року прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков в програмі "Москва. Кремль. Путін" заявив про встановленні "ефективного контакту" між російським президентом Володимиром Путіним і українським президентом Володимиром Зеленським. "Між двома президентами власне вже встановлений робочий контакт, вельми ефективний, як показали останні події", - заявив він. Представник Кремля підкреслив, що "сам по собі контакт не є чимось незвичайним, нічим сенсаційним". "Це такий робочий, скрупульозний робочий процес", - пояснив Пєсков.[5]

Тут варто зазначити, що цей План "Б" полягає в тому, щоб досягти миру на Донбасі (в чому перш за все зацікавлений В.Зеленський), але в обмін на такий «мир» Росія хоче зберегти свій контроль над кордоном, легалізувати свою війскову присутність і владу на окупованих нею територіях шляхом проведення там місцевих виборів.  Власне тому Дмитро Песков і заявляє, що ведуться переговори між українською та російською сторонами.

В свою чергу, заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос заявив, що за нинішньої ситуації Росія доволі легко може продовжити свою агресію проти України та захопити ще частину територій. Крім того, він переконаний, що і Україна може вдатися до силового методу звільнення Донбасу, але для цього необхідна ціла низка передумов. Не варто розслаблятися, позаяк Росія за рахунок своїх нинішніх угруповань і можливостей за короткий час може вдатися до розширення агресії і захоплення українських територій. За його словами, поки передумов для цього немає, але можливість у росіян для цього може бути у будь-який момент. Відтак, підкреслив він, ЗСУ повинні бути готові до силового звільнення Донбасу, якщо буде таке політичне рішення. Збройні сили повинні бути до цього готові. Наскільки це буде можливо – залежить вже від роботи політиків на рівні підтримки інших держав. Адже, наприклад, якщо б не було підтримки Хорватії з боку НАТО, то не було б і "хорватського сценарію", – зазначив Сергій Кривонос.[6]

Підсумовуючи вищевикладене можна заначити, що Україна усіляко намагається заключити мир з Росією. Зі свого боку Путін дає наживку: полонені, розведення військ. Але натомість вимагає від нас реалізації «Плану Штайнмаєра» та впровадження особливого статусу ОРДЛО. А цей особливий статус, в свою чергу, дозволить «ДНР і ЛНР» стати повноцінними суб’єктами та накладати вето на зовнішню і безпекову політику України. До речі, Додатки Мінських угод містять положення в яких прописано, що вони матимуть свою поліцію, прокуратуру і т.д. Відтак Російська Федерація підштовхує українську сторону на компроміс. Утім, наслідки такого компромісу відомі на прикладі Придністров’я та Південної Осетії, тому що Росія не відмовиться вивести свої війська з непідконтрольних територій.