21 квітня 2021 року відбулося щорічне послання президента Російської Федерації до Федеральних Зборів. Захід відбувся на тлі стягування російських військ до українських кордонів, тому привернув особливу увагу як в Україні так і в країнах Заходу. Всупереч очікуванням, більшу частину промови Володимир Путін присвятив внутрішній політиці та соціально-економічним аспектам розвитку держави. Зокрема, було анонсовано програми, спрямовані на фінансову підтримку низки прошарків населення, а саме: малозабезпечених сімей, самотніх вагітних жінок, малого та середнього бізнесу, студентів тощо. Окрему увагу було приділено підтримці дотаційних суб’єктів Російської Федерації. Путін пообіцяв реструктурувати до 2029 року частину комерційних кредитів регіонам і запустити з наступного року програму державних інфраструктурних кредитів. Окреслено наміри комплексно розвивати інфраструктуру регіонів та туризм. Гроші на соціальні та регіональні проєкти планується частково взяти з Фонду національного добробуту, що зростає разом із цінами на нафту, а також із прибутків корпорацій.[1] Вочевидь, акценти, на яких наголосив Путін мають на меті мобілізувати електорат перед виборами до Державної Думи, які відбудуться цієї осені. Наразі зовнішньополітичні питання не розглядаються Кремлем як такі, що можуть забезпечити велику підтримку виборців, тому їм було присвячено небагато часу.
Риторика Путіна щодо Західних держав була традиційно критичною, він підкреслив, що в Росії є свої інтереси і держава буде відстоювати свою позицію. Президент Російської Федерації заявив, що в разі якщо «хтось» захоче спалити мости, відповідь Росії буде «асиметричною, швидкою та жорсткою», а організатори будь-яких провокацій, що погрожують корінним інтересам російської безпеки пожалкують про заподіяне. При цьому Путін окреслив червоні лінії, які ніхто не може переступати і де вони знаходяться Росія, за його словами, вирішуватиме сама у кожному конкретному випадку. Вочевидь, у такий спосіб Путін попереджає Захід про неприпустимість втручання у справи країн, які Кремль вважає власною сферою впливу.
Під час виступу Путін звинуватив країни Заходу в підготовці державного перевороту в Білорусі та у нібито запланованій блокаді Мінська. Варто зауважити, що раніше, у квітні, у Білорусі було опубліковано запис на якому група осіб, сидячи в людному мінському ресторані, гучно обговорюють план повалення Лукашенка. Більше того, в Білорусі навіть було відзнято документальне кіно про нібито замах на президента, яке готувала опозиція за підтримки ЦРУ. В умовах тиску на Лукашенка з боку Заходу режим білоруського диктатора все більше залежить від Путіна. Під час квітневої зустрічі президента Росії з Лукашенком, знову обговорювалось питання інтеграції Російської Федерації та Республіки Білорусь в рамках союзної держави. Після повернення до Білорусі, Олександр Лукашенко оголосив про видання неконституційного декрету, що передбачає перехід президентських повноважень до Ради безпеки Білорусі у разі надзвичайної ситуації з президентом.
Окрім цього, було проведено зустріч з українським депутатом з президентської партії «Слуга народу» Олександром Шевченко, який всупереч офіційної позиції уряду України стосовно ситуації в Білорусі, прилетів до Мінська на зустріч. Таким чином, Олександр Лукашенко в будь-який спосіб намагається придати вигляду легітимності своєму режимові та в будь-який спосіб залишитись при владі. За оцінкою колишнього Міністра закордонних справ України Володимира Огризко, Лукашенко «не захоче ставати черговим гауляйтером у Білорусі та опускати свою країну на рівень чергового федерального округу». «Я думаю, він буде відчайдушно цьому протидіяти. Наскільки йому вдасться – це питання. Але щонайменше поки що реального і швидкого аншлюсу, я думаю, не буде», – зазначив Огризко. «Якщо Москві після нього вдасться посадити на маленький трон у Мінську свою маріонетку, [...] ситуація може пришвидшитися, і тоді Білорусь, безумовно, швидше втрачатиме свою незалежність», – пояснив екс-глава МЗС України. Він вважає, що для України такий розвиток подій, як аншлюс Білорусі Росією, стане проблемою, оскільки військова загроза з'явитися і з боку північних кордонів.
Після слів про червоні лінії Путін заявив про розвиток новітніх стратегічних озброєнь (знаходження на бойовому чергуванні гіперзвукових міжконтинентальних комплексів «Авангард», роботи над крилатою ракетою «Буревестник», безпілотного підводного апарату «Посейдон», з ядерними силовими установками та ядерними зарядами), розвиток ракетного потенціалу, зокрема гіперзвукової зброї, що на думку керівництва Росії має спонукати США до переговорів із забезпечення глобальної стабільності.[2]
На додаток, одним з питань, яке побіжно згадав Путін – це наміри запустити будівництво «Північного широтного шляху», залізничної магістралі, яка за словами Путіна дасть імпульс для освоєння ресурсів Арктики. В останні роки Арктичний регіон набуває дедалі більшого екологічного, економічного та геополітичного значення. Тому, вже сьогодні розгортається гонка за ресурси та жорстка конкуренція між арктичними державами та їхніми союзниками. Реалізація проєкту не лише подвоїть існуючі потужності транспортної інфраструктури регіону та залучить широкий спектр корисних копалин в економіку, але й дозволить забезпечити стабільну присутність Росії в західному та центральному секторах Арктики.
На відміну від північноамериканських країн, арктичні регіони яких слабо заселені, Росія має потужний демографічний потенціал в регіоні. Наприклад, в Мурманську, найбільшому у світі місті, що знаходиться за Північним полярним колом, проживає близько 300 000 осіб. Наразі РФ продовжує нарощувати військову присутність в регіоні. У відповідь на це Сполучені Штати та Норвегія 16 квітня 2021 року підписали Додаткову угоду про співробітництво в галузі оборони. У той час як президент Володимир Путін застеріг Захід від подальшого посягання на інтереси безпеки Росії, заявивши, що відповідь Москви буде «швидкою і жорсткою», американські і натівські кораблі, підводні човни і літаки скоро зайдуть в кілька нових портів і аеродромів у Норвезькій Арктиці - прямо біля порога Росії. Оскільки Арктичний регіон має стратегічне значення для Сполучених Штатів, Джо Байден демонструє рішучість захищати інтереси держави спільно з союзниками по НАТО, не зважаючи на «червоні лінії», які окреслив Путін. Проте, подібної рішучості Сполучені Штати поки не продемонстрували в Чорноморському регіоні, де погрози РФ змусили США повернути свої есмінці, що прямували до Чорного моря.
Водночас, Володимир Путін шукатиме діалогу з Джозефом Байденом. Про це свідчить наголошення під час промови на бажанні Росії боротись зі змінами клімату, що є одним з пріоритетів нового президента Сполучених Штатів. Тому, можна розглядати це як демонстрацію сили, але одночасно і готовності керівництва Росії йти на поступки з важливих для лідера США питань в обмін на врахування її інтересів у інших сферах. В цілому, звернення Путіна було спрямовано на внутрішню аудиторію з метою мобілізації електорату на виборах, а частина, що була присвячена зовнішній політиці стала попередженням країнам Заходу щодо неприйнятності втручання у зону корінних інтересів російської безпеки, сферою яких є Україна та Білорусь.