16 січня стало відомо, що Верховна Рада доручила української делегації подати свої повноваження на затвердження для участі в щорічній сесії Парламентської асамблеї Ради Європи 2020 року. Про це йдеться заяві, яку депутати прийняли 16 січня 2020 року 348 голосами."Метою участі делегації України в роботі ПАРЄ є недопущення збереження існуючої ситуації в Європі, що склалася в результаті агресивної зовнішньої політики Російської Федерації, доведення об'єктивної інформації про протиправні діяння РФ на окупованих територіях нашої країни і зусиллях України для припинення збройної агресії з боку країни-члена РЄ і подолання її наслідків, а також недопущення використання трибуни ПАРЄ для поширення неправдивих наративів про ситуацію в Україні ", - йдеться в заяві.[1]

Тим не менш, рішення нашої делегації повернутися в ПАРЄ виявилося повним фіяско, оскільки протягом зимової сессії панували яскраво виражені настрої, прихильні до Російської Федерації. На підтвердщення таких проросійських настроїв в ПАРЄ стало обрання 28 січня росіянина Петра Толстого віцепрезидентом ПАРЄ.

У другому турі виборів за затвердження Толстого на посаді проголосували 132 делегатів ПАРЄ, ще 117 віддали голоси проти нього.[2] Далі 29 січня у Парламентській асамблеї Ради Європи погодили попередній проєкт рішення щодо оскарження повноважень російської делегації через порушення росіянами зобов’язань перед Радою Європи. Варто звернути увагу на те, що проєкт був підготовлений у моніторинговому комітеті одним з ключових лобістів Росії у ПАРЄ, нідерландським лівим Тіні Кокса, а його зміст відповідає очікуванням, зважаючи на автора. Він пропонує уникнути накладання на РФ будь-яких обмежень та стверджує, що Росія показала прогрес у виконанні вимог ПАРЄ. Окрім того, документ нагадує, що у червні минулого року ПАРЄ вирішила відновити права російської делегації, "закликавши її до змістовного діалогу щодо виконання зобов’язань", та запланувала розгляд окремої доповіді щодо дій РФ.  За словами Тіні Кокса, Росія виправляє проблеми, через які вона перебувала під санкційним тиском. Він навів два таких приклади: обмін ув’язненими, включаючи повернення українських моряків, захоплених поблизу Керченської протоки, а також відновлення платежів Росії до бюджету Ради Європи.[3]

29 січня голосування щодо повноважень російської делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи виявило чіткий розподіл між країнами – з якого, втім було декілька винятків. Це рішення стало абсолютним програшем української делегації. Повноваження росіян, які виставили ультиматум на адресу ПАРЄ, були підтверджені у повному обсязі, а майже всі правки, запропоновані Україною – відхилені[4].

Натомість ПАРЄ вирішила накинутись на Польщу, делегація від якої була завжди солідарною з Україною. 28 січня 2020 року Парламентська асамблея Ради Європи більшістю голосів ухвалила рішення про відновлення процедури моніторингу щодо Польщі, що здійснюється лише щодо країн, які системно порушують умови членства у Раді Європі. Рішення було ухвалене 28 січня 2020 року в рамках резолюції, присвяченій судовій реформі в Польщі. Резолюція наповнена украй жорсткою критикою на адресу ініціатив польської влади. Зміни у системі правосуддя, які проводяться за ініціативи правлячої у Польщі партії "Право і Справедливість" (ПіС), ПАРЄ визнала такими, що "суперечать європейським нормам і стандартам". Польську владу звинуватили у тиску на суддів, у переслідуванні тих, хто схильний до критики, у спробі уряду підпорядкувати судову владу урядові, у невиконанні рішень нелояльних судів тощо. На підставі цього асамблея вирішила відновити моніторингову процедуру щодо Польщі. Таким чином, Польща стала першою державою-членом ЄС, яка перебуває під моніторингом ПАРЄ.[5] Та чи буде нормально, якщо ПАРЄ починає системно "карати" Варшаву, але закриватиме очі на брутальне порушення гуманітарних прав людини і демократичних стандартів путінським профашистським авторитарним режимом в Росії? Адже такий сценарій розвитку подій є цілком реальним – бажання не образити Росію і досі дуже сильне у ПАРЄ.[6]

Отже, можна виділити три нищивні поразки української делегації: по-перше, Україна, попри всі намагання, не змогла поновити санкції проти делегації РФ; по-друге, їй не вдалося заблокувати призначення росіянина Петра Толстого на посаду віцепрезидента ПАРЄ; по-третє, асамблея відкинула усі без винятку українські правки до рішення про нову санкційну процедуру. При цьому нова процедура виявилася "непідйомною": покарати за нею за російську агресію практично нереально. Справжнім знущанням над демократичнними стандартами, заради яких і була створена Рада Європи, і верхом цинізму стало те, що проєкт доповіді про можливість поновлення санкцій проти РФ доручили Тіні Коксу – депутату, якого вважають лобістом інтересів Росії. Це гарантувало те, що проєкт документа був геть проросійським – втім, під час розгляду його змінили. Отже, підсумок тижня є таким: ті члени ПАРЄ, які прагнули "діалогу з Росією", виграли. [7]

Однак, голосуючи за повноправну участь Росії у складі ПАРЄ, європейці внесли до заключного документу дві важливі правки. Крим – це Україна, а Росія – це агресор. І усі вимоги до росіян, викладені у прийнятих раніше резолюціях, залишаються чинними. Але цілком зрозуміло, що на тлі такого палкого бажання захищати авторитарний режим в Росії, всі ці резолюції є ні більше ні менше пустими деклаціями, які жодних наслідків для Росії не матимуть, Більше того, вони свідчать про втрату ПАРЄ свого власного призначення. Коли ПАРЕ приймає в своє коло країну-агресора, більше того надає йому цілковиту підтримку     призначаючи її представника на високу керівну посаду, то який сенс тоді перебувати в такій організації. Тоді це означає, що перебуваючи в такій організації ми підтримуємо агресора, а не захищаємо демократичні цінності.

Загальний висновок із зимової сесії ПАРЄ для України полягає в тому, що представництво наших інтересів там стає новим викликом для української дипломатії. В умовах зростання лояльності до Росії і нової європейської «нормальності» – бажання діалогу з Москвою всупереч військовій агресії і перекроюванню кордонів суверенних держав у ХХІ столітті.[8]

Це звучить цинічно, але таким є життя: події минулого року довели, що епоха під гаслом "цінності понад усе" в ПАРЄ добігла завершення. І Україна не має права вдавати, що грає у шахи, коли до асамблеї повернулася держава, яка грає там "у Чапаєва". Стараннями "адвокатів Росії" Рада Європи увійшла у непростий період свого існування. Перемогти у ньому Україні буде нелегко – але програти ми не маємо права.[9]

Таким чином, не тільки повернення делегації України стало абсоютною зовнішньополітичною помилкою, але й рішення залишися на зимній сессії коли ПАРЄ очікувано була на боці Росії. Власне, своїм поверненням ми віднеслись зневажливо до країн, які висловили нам солідарність проти Російської Федерації та оголосили демарш в минулому році. Тож в результаті ПАРЄ накинулась на Польщу, нашого союзника та поставила П.Толстого головувати в ПАРЄ що і принесло пермогу Росії та капітуляцію Україні.