1 липня 2020 року в Російській Федерації відбулося «обнулення» президентських термінів Володимира Путіна, що дозволяє йому залишитися при владі до кінця 2036 року. Фактично, референдум що до змін Конституції Росії був лише виставою зі заздалегідь визначеним результатом. «Голосування» було проведене для того, щоб легітимізувати царювання російського президента протягом наступних 16 років. Також конституційні зміни засвідчили трансформацію режиму, який стає не просто гібридним, а авторитарним.

      Конституційні зміни РФ і фактична узурпація влади становлять небезпеку не лише для самої Росії, а й для колишніх республік Радянського Союзу, зокрема України, Білорусі та Казахстану. Автократична модель Путіна для свого підживлення потребує великих перемог назовні, як це було з Кримом у 2014 році. В історичному контексті уваги заслуговує порівняння референдуму в Росії з плебісцитом нацистської Німеччини у 1934 році. Тоді, за результатами голосування відбулося об’єднання посад президента і канцлера, що дозволило Адольфу Гітлеру повністю сконцентрувати владу у своїх руках. Як відзначає політолог Сергій Таран, концентрація влади може розв’язати руки Путіна до подальшої агресії: «Узурпація влади в подібних авторитарних режимах неминуче призведе до чергової спроби розширити владу узурпатора на сусідні держави. Так було в фашистській Німеччині, так буде і в сучасній Росії»[1].

     Зокрема, зміни до Конституції РФ створили юридичне підґрунтя для агресивної зовнішньої політики. У даному контексті йдеться про поправки про підтримку співвітчизників за межами Росії. Держава заявляє про свою готовність відстоювати їхні права та інтереси, тобто, розв’язувати агресію проти інших держав. Зважаючи на активну незаконну паспортизацію Росією громадян України, які проживають на окупованих територіях, це створює додаткові ризики для національної безпеки. Крім того, нова редакція конституції унеможливила переговори про передачу територій РФ. Власне, ця правка є юридичним запобіжником від повернення окупованого Криму.

     Головний висновок для України полягає в тому, що протягом найближчих 16 років не варто очікувати на нормалізацію відносин з Москвою. Ключ до вирішення російської агресії проти України лежить в Кремлі. Тож, поки його господарем є Володимир Путін, будь-які поступки будуть виявом слабкості. Російський Президент не розуміє мову компромісів, натомість диктує свої ультиматуми. Очевидним є і той факт, що Росія має на меті залишити Донбас під своїм контролем, тож будь-які спроби встановити гібридний мир будуть дорого коштувати для України. РФ буде й надалі намагатися присвоїти Донбасу особливий статус, що де-юре залишить регіон у межах України, але де-факто легітимізує російський контроль і вплив в Україні. У гіршому випадку – можлива нова хвиля ескалації. Тож єдиний шлях, який залишається для Києва – це проведення якісних змін всередині держави, зміцнення війська, підтримка міжнародного тиску на Росію та рух у бік європейської та євроатлантичної інтеграції.