23 квітня Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу оголосив про початок відведення військ Південного і Західного військових округів в пункти постійної дислокації у зв’язку з завершенням військових навчань. Варто розібратись чи дійсно метою таких масштабних маневрів були тільки навчання, та чого далі Україні та міжнародному співтовариству чекати від Кремля? Квітнева криза, спричинена широкомасштабним розгортанням російських військ навколо України фактично поділила Європейський Союз на два табори. Західноєвропейські держави, такі як Франція та ФРН, які сподіваються уникнути прямого конфлікту з Російською Федерацією та вірять у можливість повернення до конструктивного діалогу з Москвою, спробували виступити медіаторами між Україною та Росією, уникаючи на початку різкої критики в бік Кремля та покладаючи провину як на Росію, що стягувала війська, так і на Україну, яка готувалась до оборони.
У той час як Франція та Німеччина з’ясовували хто винен у загостренні конфлікту на Донбасі та розгортанні російських військ біля кордонів України, Східна частина Європи, яка відчуває реальну загрозу збройного нападу Російської Федерації та не плекає ілюзій щодо реальних намірів Кремля, зокрема, це країни Балтії, Польща, Грузія, Румунія, до яких долучились Чехія, Болгарія та Словаччина, разом з англосаксонськими державами, рішуче засудили агресивні заходи Москви. Частина з цих держав одразу закликали країни-члени ЄС до практичних кроків в напрямку запровадження нових, більш жорстких санкцій проти Російської Федерації з метою зміни її агресивної поведінки.
Фактично, на тлі розбіжностей між європейськими державами щодо Росії, відбувся протилежний процес у вигляді прояву резистентності країн Центрально-Східної Європи, які оголосили Росії дипломатичну війну та солідарно вислали велику кількість російських дипломатів. Особливу увагу привернули Болгарія та Чехія, які традиційно підтримували з Росією партнерські відносини. В середині квітня керівництву Чехії стало відомо про причетність офіцерів російської спецслужби ГРУ до вибуху складів боєприпасів у комплексі Врбетіце в 2014 році. Цілком ймовірно, що до вибуху причетні ті ж самі особи, що влаштували теракт у Солсбері, адже стало відомо, що Петров і Баширов були у чеському Врбетіце 15 жовтня 2014 року. А наступного дня склад боєприпасів поблизу цього міста злетів у повітря.[1] Після отримання інформації чеський уряд вдався до адекватних заходів у вигляді скасування візиту віце-прем’єра Гамачека до Москви, вислання 18 російських дипломатів та відмови у допуску РФ до участі в тендері з будівництва АЕС у Чехії. Вже наступного дня стало відомо, що у відповідь на висилку 18 російських дипломатів РФ висилає 20 чеських, майже весь склад посольства Чехії у РФ. Після чого Чехія вислала ще 70 російських дипломатів. За даними чеських ЗМІ, організований вибух був найімовірніше здійснений для зриву постачання зброї, у тому числі в Україну. Болгарія, в свою чергу, підозрює 3 громадян Росії, ймовірно пов’язаних з ГРУ, у спробі отруїти торговця зброєю Еміліана Гебрева і знову ж таки, у влаштуванні вибухів на військових складах у Болгарії.
Свою роль навколо цих подій відіграла й Великобританія. За словами очільника розвідувальної служби Мі-6, Велика Британія попередила президента Росії Володимира Путіна про наслідки вторгнення російських військ до України. Мур заявив, що Британія та США зробили попередження Росії до того, як Кремль видав наказ відвести війська і дали Путіну зрозуміти, що ціна вторгнення в Україну буде високою. На додаток, стало відомо, що у травні Велика Британія направить 2 есмінці у Чорне море на підтримку України.
Окремо, треба відзначити значення готовності Збройних Сил України до ведення оборонних дій, що ймовірно теж вплинуло на рішення Путіна не починати повномасштабний наступ. Зокрема, в Україні було розпочато масштабні військові навчання на Півдні держави та поблизу кордону Харківської області. В містах відбувались тренування загонів територіальної оборони. Всередині країни вдалося уникнути паніки, а президент України, зустрічаючись з іноземними лідерами та військовими в місцях дислокації, зокрема, на Херсонщині, заявляв про готовність держави дати відсіч агресору. Тому, можна зробити висновок, що всередині України склалася несприятлива для Путіна внутрішньополітична обстановка, що звузила спектр можливих дій для керівництва РФ. Оскільки інформаційний вплив Росії всередині України зменшився, то й нинішні спроможності використання гібридних елементів ведення війни проти України не дозволяють Кремлю досягати власних цілей невійськовими методами.
Паралельно з комунікаціями голів держав – членів НАТО стосовно російського нарощування військ біля України, розпочалось перекидання сил Північноатлантичного альянсу для проведення військових навчань «Defender Europe - 2021» у Східній Європі. Зокрема, було анонсовано проведення спільних маневрів на території Естонії, Болгарії та Румунії. Хоча навчання передбачають залучення лише близько 28 000 осіб, схоже, що цього разу Путін зрозумів, що вторгнення в Україну не зійде йому з рук як це було в 2014 році, адже тепер низка європейських держав виступили консолідовано та стали сприймати Росію як загрозу. Володимир Путін міг розпочати широкомасштабний наступ, адже Байден проявив нерішучість, проте, водночас, дав зрозуміти російському лідеру, що цього разу санкції будуть набагато жорсткішими. Тому, наразі Путін вирішив відтермінувати повномасштабний наступ на Україну, скоригувати стратегію та реструктурувати економіку для зменшення ризиків. Не варто забувати, що поки не всі російські війська було відведено, тому небезпека для України залишається.
Тепер Путін спробує домовитись з американським лідером щодо розподілу сфер впливу та відмови заходу від втручання в зону особливих інтересів Російської Федерації, так званого «Близького Зарубіжжя». Росія показала, що наразі не має достатньо ресурсів щоб досягти своїх зовнішньополітичних цілей одночасно – аншлюсу Білорусі та руйнації української держави в її сучасних кордонах із подальшою імплементацією проєкту «Новоросія», тому намагатиметься робити це поступово. Українська дипломатія в таких умовах має зосередитись на збереженні міжнародної підтримки та досягненні домовленостей з державами-партнерами щодо закупівлі оборонного озброєння. Сильна армія – це єдина гарантія України на збереження власної незалежності.