З 10 вересня на полігонах РФ та Республіки Білорусь розпочались масштабні військові маневри «Захід-2021». Навчання проходили на 14 військових полігонах (9 російських та 5 білоруських), а також в акваторії Балтійського моря. Усього було залучено 200 тисяч військовослужбовців, близько 760 одиниць техніки, 80 літаків та 15 кораблів.
Для відпрацювання завдань в межах маневрів на території Республіки Білорусь були задіяні: полігони «Обуз-Лесновський», «Доманівський», «Ружанський» і «Брестський». В Росії основна частина маневрів проводилась на полігонах «Кирилівський», «Струги Червоні», «Муліно», «Погоново», «Хмелівка», «Правдинський», «Добровольський», «Дорогобуж», «Вольський».
За легендою навчань, російські угруповання нібито відбивають атаку умовного противника та наносять стрімкий контрудар. Однак, головна увага приділяється саме наступальним діям: десантування в тил умовного противника, нанесення ураження з РСЗВ “Торнадо” й “Смерч”, зачистка з ТОС-1А «Солнцепек», використання БПЛА «Орлан-10» для корегування роботи артилерії, а також використання танків для швидкого розвитку наступу.[1]
Одночасно з початком «Захід-2021», 10 вересня, розпочалися навчання польської армії «Рись-21». У Польщі та Литві заявили, що побоюються «гібридних інцидентів» під час російських маневрів. Як зазначив литовський військовий експерт, полковник запасу Вайдотас Маліньоніс: «Хоча Росія наполягає, що навчання є оборонними, якщо подивитися на сценарій, вони винятково атакувальні. До прикладу, 4 роки тому були такі ж навчання, в яких атакували Польщу і Литву з Калінінграду і Білорусі. Кульмінацією навчань був ядерний удар по Варшаві. Це, звісно, легенда, але виглядає по-справжньому агресивно».[2]
Навчання «Захід-2021», на відміну від навчань 2017 року проводились в кардинально інших геополітичних умовах. По-перше, варто відзначити зміни на глобальному рівні. Після обрання Джо Байдена президентом Сполучених Штатів Америки, нова адміністрація взяла курс на розбудову конструктивних відносин з Російською Федерацією з метою відвернення зближення Пекіна та Москви. У новій зовнішньополітичній стратегії США відповідальність за європейський континент має у більшому ступені покластись на Німеччину, державу яка має на меті покращити відносини з Російською Федерацією, у певних випадках за рахунок загальноєвропейських інтересів.
Після провального виводу американських військ з Афганістану північноатлантична єдність була вкотре поставлена під сумнів, а отже й з’явилась ще більша невпевненість щодо готовності західноєвропейських держав захищати східноєвропейські у разі нападу з боку Російської Федерації. По-друге, на регіональному рівні, мають місце наслідки шкідливих дій самопроголошеного президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка, який після програних виборів відмовився передати правління демократично обраній кандидатці та вдався до репресій проти власного населення. Після цього білоруський диктатор всупереч принципам, зафіксованих у Чиказькій конвенції, примусово посадив цивільний літак авіакомпанії «Ryanair» з метою арешту опозиціонера Романа Протасевича. Ці дії, що порушують не тільки права людини, але й основи міжнародного права, спонукали ЄС, США та Україну до запровадження жорстких санкцій проти режиму Лукашенка.
У відповідь на санкційний тиск Заходу Олександр Лукашенко створив штучну мігрантську кризу на кордоні з Литвою та Польщею. З початку 2021 року на литовсько-білоруському кордоні були затримані понад чотири тисячі мігрантів. Це в 50 разів більше порівняно з минулим роком. Таким чином, Олександр Лукашенко під парасолькою Кремля по сьогоднішній день веде гібридну війну проти Євросоюзу та НАТО, використовуючи мігрантів як зброю. Втративши можливість для маневру між Заходом та Росією, режим Лукашенка впав у повну залежність від Москви. Водночас, частина військового контингенту Російської Федерації після військових навчань може залишитись на території Білорусі та збільшити вплив Росії всередині держави, суверенітет якої вже сьогодні є практично умовністю.
9 вересня 2021 року у столиці Російської Федерації було проведено перемовини щодо інтеграційного проєкту Росії та Білорусі. Олександр Лукашенко і Володимир Путін за підсумками переговорів у Москві домовилися про узгодження 28 союзних програм, а також про єдині макроекономічну політику, оборонний простір і ринок нафти й газу. Під час спільної прес-конференції Володимир Путін навіть заявив про перспективу створення у майбутньому спільної валюти та спільного парламенту. За словами Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, «Щоби продемонструвати серйозність своїх намірів щодо інтеграції в рамках союзної держави навмисно вводиться наратив не лише про плани економічної інтеграції з 28 програм, але і спільний оборонний простір. Ми маємо уважно стежити за навчаннями «Захід-2021», тому що ті сценарії, які там відпрацьовуються, несуть дуже серйозні ризики. Міністр додав, що Олександр Лукашенко намагається удавати, нібито він контролює ситуацію, але насправді глибину інтеграції визначає російський президент.
У травні Інститут зовнішньополітичних досліджень вже писав про те, що українській владі необхідно переглянути сприйняття режиму Лукашенка та розважливо оцінити спектр загроз, які існують на північному кордоні України, що не було зроблено за роки війни з РФ. Збільшення кордону з ворогом на 1084 кілометри це не песимістична перспектива, а об’єктивна реальність. Очевидною ця загроза стала після заяви Олександра Лукашенка про наміри розмістити на білорусько-українському кордоні російські зенітно-ракетні комплекси C-400. «Нас починають з півдня підігрівати. А що ще буде... Ми повинні готуватися – 1200 км кордону з Україною, тому нам доведеться закривати і цей периметр. І ми якраз говорили про те, що С-400 нам дуже згодяться» - сказав білоруський диктатор.[3]
Отже, чим слабшим стає режим Олександра Лукашенка, тим більш войовничою та ворожою стає риторика. На додаток до військових загроз для України, підривні дії Лукашенка створюють проблеми східним країнам-членам НАТО, що в умовах відсутності реакції з боку Північноатлантичного альянсу підважує довіру до інституції. Російська Федерація, у свою чергу, поступово поглинає сусідню державу. Кремль робить це без поспіху, щоб не спричинити зворотної реакції. В умовах транзиту влади у Мінську, Кремль може зробити ставку на проросійський режим у Білорусі, який добровільно увійде до складу союзної держави, що надасть цьому аншлюсу легітимності. У такому випадку РФ остаточно оточить Україну з трьох напрямів, вже маючи власні системи С-400 на білорусько-українському кордоні.
- https://informnapalm.org/ua/zapad-2021-pochatok/
- https://ru.krymr.com/a/zapad-2021-ucheniya-lukashenko-putin-ukraina/31459595.html
- https://www.pravda.com.ua/news/2021/09/13/7306941/