23 серпня у Києві було проведено установчий саміт Кримської платформи. Кримська платформа стала першим за 7 років переговорним майданчиком після початку окупації півострову Крим. Відтепер це інституціалізований консультативний та координаційний формат, ініційований Україною з метою підвищення ефективності міжнародного реагування на окупацію Криму, відповіді безпековим викликам, посилення міжнародного тиску на Росію, запобігання подальшим порушенням прав людини та захисту жертв окупаційного режиму, а також досягнення головної мети – деокупації Криму та повернення його Україні.[1]
Україна проробила масштабну дипломатичну роботу для залучення якомога більшої кількості держав до роботи даного формату, адже багато країн сумнівалися щодо доцільності своєї участі зважаючи на потенційні загрози. Як зізнався президент України Володимир Зеленський, на потенційних країн-учасниць, які мали намір приїхати в Україну чинила потужний тиск Російська Федерація. «Вони дзвонили їм прямо по телефону на рівні міністрів закордонних справ, на рівні лідерів – лідерам. Всі сумнівались що буде 30 країн» - заявив в інтерв’ю Президент України. Дану інформацію підтвердив і голова Міністерства Закордонних справ України Дмитро Кулеба. В своєму інтерв’ю він розповів, що Росія тиснула на країни, погрожуючи політичними та економічними втратами. Одна держава, за словами Кулеби, навіть, просила дозволу у російських дипломатів замість міністра закордонних справ, відправити хоча б представника нижчим за рангом. І урешті-решт відправила.
Загалом у Кримській платформі взяли участь представники 46 країн та міжнародних організацій, зокрема, всі країни-члени ЄС і Північноатлантичного альянсу, включно з окремим представником НАТО – заступником генерального секретаря, президент Європейської ради, віце-президентом Європейської Комісії, генеральними секретарями Ради Європи та ГУАМ. Низка країн були представлені на рівні міністрів, голів уряду, президентів та послів. Сполучені Штати Америки та Федеративна Республіка Німеччини – на рівні міністрів енергетики. Такий вибір був продиктований зовнішньополітичними пріоритетами обох держав.
Президент США Джо Байден і канцлерка Ангела Меркель прагнуть вибудувати конструктивні відносини з російським керівництвом намагаючись залучивши того до свого геополітичного альянсу у стримуванні Китаю, тому надто активне долучення до питання повернення окупованого Криму у Вашингтоні та Берліні наразі є небажаним. Водночас, міністри енергетики після початку роботи Кримської платформи продовжили перемовини з Україною щодо запуску газогону «Північний потік – 2». Не зважаючи на це, а також світовий інформаційний порядок денний, який був сповнений новинами про події в Афганістані, старт роботи нового формату видався досить успішним.
Натомість, представники більшості країн, навіть тих, які традиційно мають тісні зв’язки з Російською Федерацією, висловили жорстку та критичну позицію щодо окупації частини української території. Спільна позиція країн-учасниць була закріплена у декларації, ухваленій за результатами саміту, та до якої можуть доєднатися інші держави, які не брали участі у саміті. Країни підтвердили підтримку територіальної цілісності України, засудили тимчасову окупацію Криму, мілітаризацію півострова, а також штучну зміну демографічної структури півострова, порушення прав людини та свободи судноплавства в Чорноморському регіоні. Було вирішено підтримувати спільні зусилля з посилення стійкості у контексті зростання загроз для безпеки і стабільності в Чорноморському регіоні. Питання судноплавства в регіоні все більше обговорюється на міжнародних майданчиках, адже після декількох років фактичної блокади українських азовських портів, Росія поступово поширює військовий контроль на Чорне море, що викликає занепокоєння країн-членів та країн-партнерів НАТО.
З метою досягнення визначених цілей, було вирішено створити мережу постійної та швидкої комунікації між представниками міністерств закордонних справ держав – учасниць Платформи (створити контактні підрозділи з питань Криму), визнати роль національних парламентів у протидії тимчасовій окупації Криму та заохочувати координацію діяльності щодо Криму між національними парламентами, а також у рамках міжпарламентських асамблей.
Також Україна створила Національний офіс Кримської платформи в Києві. Окрім міжпарламентської та міжурядової взаємодії, до роботи платформи планується долучити представників т.з. «четвертої влади» – експертів та аналітичні центри. Для цього було створено Міжнародну експертну мережу Кримської платформи та запропоновано міжнародним і національним неурядовим організаціям, аналітичним центрам та експертному співтовариству залучатися до діяльності цієї мережі.[2] У заключній частині підписаної Декларації країни-підписанти закликали Російську Федерацію залучитись до конструктивної участі в діяльності платформи.
Інституціоналізація процесу повернення окупованого півострова Крим після 7 років з початку російської агресії проти України є великим досягненням української дипломатії. Часто окупація окремих територій з плином часу просто зникає з інформаційного поля і тому консолідація зусиль міжнародного товариства з метою відновлення території суверенної держави стає неможливою, як це було, наприклад, в Придністров’ї. Кримська платформа повертає питання деокупації Криму на міжнародний порядок денний і консолідує позиції держав-учасниць ініціативи щодо політики невизнання російської окупації. Повернення кримського питання в інформаційний порядок денний відкриває можливості для пожвавлення взаємодії навколо питання санкційної політики, її потенційного посилення шляхом запровадження нових санкцій та обмежень проти Росії та її керівництва. За оцінкою Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, від окупації Криму Україна втратила понад 100 мільярдів доларів.
Отже, держава має намір використовувати різні засоби не тільки для повернення півострова, але й для отримання відшкодування за завдані збитки. Саме тому Кремль чинив потужний тиск на країн-учасниць, фактично погрожував та називав проведення саміту «антиросіійськими та недружніми діями». Водночас, існує небезпека, що держави-учасниці обмежаться заявами щодо наміру посилення тиску, не вдаючись при цьому до відповідних дій. В такому разі Кримська платформа стане лише спробою повернути питання деокупації Криму на порядок денний і залишиться майданчиком для експертних обговорювань. Тому, українська влада має активно взаємодіяти з країнами-учасницями з метою консолідації позицій та просувати спільні ініціативи на різних рівнях діяльності Кримської платформи які призведуть до посилення тиску на Російську Федерацію.