Кремлівська риторика війни як ознака підготовки до широкомасштабної воєнної інтервенції

На тлі останніх заяв та дій керівництва Російської Федерації, аналітичні центри та окремі експерти написали не одну статтю щодо реальних намірів Росії відносно України та спроможності останньої чинити опір у разі повномасштабної російської військової інтервенції. Окремої уваги заслуговує бачення ситуації з боку російських експертів. Одностайної думки щодо реальних намірів Володимира Путіна в російському експертному середовищі наразі немає, але спільною рисою їхніх оцінок є наведення історичних аналогій. Деякі з них проводять паралелі з політикою СРСР за часів Сталіна, а також Хрущова, підкреслюючи, що тепер це вже не та Росія, яка була за Горбачова перед розпадом СРСР, або Єльцина чи, навіть, раннього Путіна, коли останній закривав військові бази Росії за кордоном, зокрема на Кубі та у В’єтнамі.

Директор Московського Центру Карнегі Дмитро Тренін коментуючи причини розгортання російських військ на українському кордоні посилається на червоні лінії, які окреслив президент Росії. У своєму коментарі Дмитро Тренін наводить приклад «своїх американських колег» стверджуючи, що перетворення України у «непотоплюваний авіаносець» США поблизу російських кордонів, для Кремля так само неприйнятно, як для Білого дому було неприйнятним перетворення Куби на такий же «авіаносець» біля берегів США 60 років тому. Російськи експерт ігнорує факт того, що цьогорічна військова допомога США Україні дорівнює 275 мільйонів доларів. На наступний рік адміністрація Джо Байдена мала намір скоротити і цю обмежену допомогу до 250 мільйонів, чого, на щастя для України, не сталося і була знов ухвалена сума у розмірі 275 мільйонів. Вочевидь, такий масштаб підтримки наразі не вирішує питань безпеки для України, тим більш не створює ані можливості нанести РФ асиметричний удар, ані створити будь-яку загрозу для національної безпеки Росії.

Також висловлюється думка, що поточні дії Кремля є результатом «недружніх» дій Володимира Зеленського. Під недружніми маються на увазі ініціативи, спрямовані на зменшення впливу російської «п’ятої колони» на українську політику, боротьба за власний інформаційний простір, а також низка ухвалених законів, такі як закон про «Корінні народи України» та «Про засади державної політики перехідного періоду». На додаток, варто вказати і на створення «Кримської платформи», ініціативи, метою якої є консолідація міжнародної спільноти навколо політики невизнання окупації Автономної Республіки Крим. Даний список Володимир Путін перелічував на щорічній прес-конференції 24 грудня 2021 року.

Інститут зовнішньополітичних досліджень вказував ще на початку 2021 року, що зі зменшенням спроможності Російської Федерації впливати на внутрішньополітичні процеси в Україні невійськовими методами, Росія буде збільшувати використання військової компоненти. Тепер, за інформацією європейських та американських розвідувальних спільнот, Росія готується здійснити повномасштабний наступ на Україну протягом місяця. Як альтернативу, Володимир Путін запропонував низку ініціатив, які обмежують суверенітет країн регіону, зокрема, країн-членів НАТО. Переважна більшість з пропозицій російської сторони є абсолютно безперспективними та вимагають виключно односторонніх поступок з боку Північноатлантичного альянсу. Однак, даний документ багато обговорюється і у російському експертному середовищі з’являються різні думки щодо можливості виконання окремих його положень.

Серед вимог, виконання яких могли б задовольнити російського президента, деякі російські і, навіть, європейські та американські експерти називають можливу фінляндизацію України. За таким сценарієм, держава має відмовитись від окупованих територій, а також обмежити власний суверенітет у площині проведення зовнішньої політики. Ба більше, у статті Володимира Фролова, опублікованій у Московському центрі Карнегі під назвою «Багато, голосно, поспіхом. Як Росія могла б домовитися з НАТО» з’являється теза про «розширений Мінськ», який передбачає фінляндизацію усіх пост-радянських держав. Володимир Фролов посилається на американських експертів Фонду Карнегі Юджина Рамера и Эндрю Вайсса, які зазначили, що «Розширений Мінськ» відображав би зсув російських «червоних ліній» по Україні та передбачав повноправне членство Росії в новій європейській архітектурі безпеки. Тобто, російська погроза силою фактично може призвести до формування нового світопорядку зі сферами впливу та правом регіональних полюсів легітимно втручатись у справи сусідніх держав всупереч основоположним принципам міжнародного права, як це було у 19 столітті. У таких умовах фінляндізація України означала б поглинання країни Російською Федерацією. Аналізуючи останні заяви Володимира Путіна, а також його статтю «Про історичну єдність росіян та українців», стає зрозумілим, що незалежної держави Україна для нього не існує. Є тільки єдиний руський народ, який був розділений у результаті головної геополітичної катастрофи 20 століття – розпаду Радянського Союзу.

За останні 8 років Російська Федерація значно поширила свій вплив у Балто-Чорноморському регіоні. Окупована Автономна Республіка Крим перетворилась на велику військову базу, а розміщенні на її території озброєння створюють у Чорному морі зону заборони доступу/закриття території (A2/AD). У Криму було розміщено системи берегової оборони «Бастіон» та «Бал», які обладнані протикорабельними ракетами. Ймовірно, дальність ураження системи «Бастіон» може досягати проток Чорного моря, а також українських, болгарських, румунських та турецьких портів. Росія також розмістила на півострові системи протиповітряної оборони С-300 та С-400 з можливістю націлювання на стратегічні бомбардувальники, балістичні та крилаті ракети, а також наземні цілі. Система С-400 додатково вдосконалюється зенітно-ракетною і гарматною системою «Панцир С1», яка була надана військам протиповітряної оборони, розташованим у Криму. Ці системи доповнюються береговими комплексами розвідки надводної та повітряної обстановки Моноліт-Б та іншими радіолокаторами, що забезпечують спостереження на дальній відстані, раннє попередження та виявлення цілей. Створення зони A2/AD означає, що Росія має можливість блокувати вихід військ Північноатлантичного альянсу до Чорного моря, таким чином впливаючи на потенційні дії НАТО.

Джерело: IISS

У Балтійському регіоні Російська Федерація зміцнила свої військові спроможності шляхом мілітаризації ексклаву Калінінград. Як зазначається у доповіді американського аналітичного центру RAND, присвяченому загрозам, що створюють зони A2/AD, російські ракети дальньої дії, що розташовані в Калінінграді, можуть блокувати суднам НАТО доступ до Балтійського моря. Разом з позиціями у Західній частині Російської Федерації, радіус ракетного ураження охоплює всі Балтійські країни та Польщу. У перспективі це дає Росії можливість вплинути на судноплавство до цих країн, у т.ч. перекрити доступ військово-повітряних та військово-морських сил Північноатлантичного альянсу до території країн Балтії.

Північноатлантичний альянс після початку російської агресії проти України дотримувався політики стримування (deterrence) РФ, уникаючи загострення конфронтації. Водночас Балтійський та Чорноморський регіони при формуванні політики розглядались окремо, а Чорноморський мав другорядне значення. Поглинання Білорусі та можливе розміщення російських систем С-400 на її території тепер замкне стримуючі спроможності РФ, утворивши єдину зону A2/AD від Балтійського до Чорного моря. Стратегічно, це значно покращує можливості Росії щодо захоплення Лівобережної частини України.

Червоним позначено радіус можливого ураження російськими ракетними системами.
Джерело: RAND

Американське видання The Hill запропонувало можливі шляхи відвернення російського повномасштабного вторгнення в Україну. Першим варіантом вказується загроза військовому контингенту Росії на окупованих територіях Молдови та Грузії. Зміцнення збройних сил цих двох країн до рівня, достатнього для повернення окупованих територій, які, на відміну від Криму, Росія не проголошувала своєю територією, змусило б Росію розосереджувати військові ресурси і відволікатись від плану по захопленню України. У другому варіанті зауважується, що США та їхні союзники також можуть погрожувати блокадою або карантином російського ексклаву Калінінград. У третьому варіанті пропонується задіяти Туреччину. Відповідно до статей 20 і 21 конвенції Монтре, якщо Туреччина відчуває, що їй загрожує «безпосередня небезпека війни», вона має право дозволити або обмежити прохід будь-яких суден на свій розсуд. Туреччина може оголосити, що війна в Україні становитиме небезпеку для Туреччини, дозволяючи їй надавати прохід необмеженій кількості військових кораблів країн-членів НАТО, одночасно обмежуючи прохід Росії. Такий крок швидко порушить баланс сил проти Росії в Чорноморському регіоні — те, що Туреччина може вважати вигідним для її власних довгострокових безпекових інтересів. Адекватним рішенням в умовах, що склалися стали б масштабні навчання Північноатлантичного альянсу, а також збільшення військової допомоги Україні. Якщо Володимир Путін вважає, що можливі геополітичні здобутки переважають ризики, що містить потенційне військове вторгнення в Україну, повномасштабний наступ неминучий. Тому, виключно підвищенням можливої ціни за агресію, можна зберегти незалежність України. Прораховуючи витрати за можливу підтримку України, США та європейські країни забувають про ризики її непідтримки: потоки біженців, зростання Росії та збільшення її кордону з країнами-членами НАТО. Країни-члени Альянсу будуть вимушені підвищувати витрати на сектор безпеки і оборони, а Росія, у ролі домінуючої регіональної потуги, диктуватиме свої умови європейським країнам, всупереч санкціям, які ніколи в історії не змінювали поведінки держав проти яких вони застосовувались.