23 червня в Міністерстві оборони Російської Федерації заявили, що кораблі берегової охорони та російська авіація були вимушені відкрити попереджальний вогонь по курсу руху британського есмінця HMS Defender, який начебто увійшов у «територіальні води Росії» поблизу анексованого Криму. Зокрема, російські винищувачі Су-24М, за інформацією російської сторони, скинули 4 осколково-фугасні авіаційні бомби з повітря по курсу руху британського корабля. Як засвідчило відео, опубліковане ФСБ Росії, дійсно, кораблі берегової охорони відкривали вогонь, але відповідно до наказу, сам HMS Defender обстрілу не зазнавав. Тому, реакція міністерства оборони Великої Британії була досить спокійною. В міністерстві підкреслили, що росіяни у цей час здійснювали навчальні стрільби у цій частині Чорного моря. І Лондон заперечив, що взагалі будь-які постріли було здійснено у бік британського військового корабля, не кажучи вже про скидання якихось бомб на шляху його просування.
Кореспондент ВВС Джонатан Біль, який перебував на борту есмінця Defender повідомив, що російські кораблі наблизилися на 100 метрів до «Дефендера», через радіо погрожували стріляти, крім цього було близько 20 російських літаків. На відео, яке BBC згодом опублікувало, можна побачити, що екіпаж корабля було приведено у бойову готовність, моряки одягли спеціальні балаклави, що зроблені з вогнестійкого матеріалу та захищають обличчя в разі пожежі, отже, британці не мали наміру змінювати визначений курс від Одеси до Грузії та були готові в разі потреби дати бій.
Водночас, командир есмінця Вінсент Оуен заявив, що місією британського корабля є підтримка міжнародного порядку та відстоювання глобального миру та безпеки. Після цього в ЗМІ з’явилась інформація, що сам Борис Джонсон прийняв рішення щодо проходження есмінця поруч із Кримом. Коментуючи ситуацію, прем’єр-міністр Великобританії підкреслив, що його країна не визнає анексію Криму Росією, і це частина суверенної української території. «Було абсолютно правильним, що нам довелося відстоювати закон і домагатися свободи судноплавства тим способом, яким ми це зробили» - сказав Джонсон.
Згідно з міжнародним правом корабель Великої Британії мав повне право просуватись обраним шляхом, адже курс есмінця пролягав в межах 12 морських миль (22 кілометри) від берега Криму. Тобто, в зоні територіального моря, де військові кораблі мають право вільного проходу. На додаток, стаття 24 Конвенції ООН з морського права забороняє прибережній державі «перешкоджати мирному проходу іноземних суден через територіальне море... пред'являти до іноземних суден вимоги, які на практиці зводяться до позбавлення їх права мирного проходу або порушення цього права».[1] Такий маршрут було обрано не випадково. По-перше, Лондон підтримав Україну та продемонстрував власну позицію щодо невизнання окупації Кримського півострова. По-друге, в даній ситуації Велика Британія керувалась принципом забезпечення свободи судноплавства, який було закріплено в новій концепції національної безпеки Великобританії, яка була прийнята цього року. Після Чорного моря HMS Defender має намір відвідати Південно-Китайське море у складі авіаносної групи. В цьому регіоні Велика Британія відстоюватиме принцип вільного судноплавства на тлі агресивної політики більш потужного актора – Китаю. Отже, акція британців біля Криму є елементом великої стратегії.
Однак, дана подія має значення не тільки на глобальному рівні, в контексті протистояння Китаю, але й на регіональному, адже питання агресивних дій Росії на морі протягом тривалого часу було поза інформаційного простору, а тепер знов постає на порядку денному. Україна вже протягом декількох років фактично знаходиться в морській блокаді. Кремль систематично затримує комерційні кораблі у Керченській протоці, що прямують до/з українських азовських портів. За 2020 рік середня затримка суден, що прямували до Бердянська та Маріуполя склала – 23,5 години, за 2019 – 29,9 години.[2] Найбільший час утримання припав на листопад 2018 року та складав 115 годин! Варто зауважити, що до початку морської блокади затримка в середньому складала 5-7 годин. На додаток, будівництво Керченського моста унеможливило прохід Керченською протокою кораблів типу «Panamax», частка яких складала понад 20% всіх морських перевезень азовських портів. Наразі Україна не контролює три чверті власного морського простору. Фактично, Російська Федерація вже перетворила Азовське море на власне озеро. Така деструктивна політика Росії призвела до значного падіння вантажообігу портів Бердянська та Маріуполя, в т.ч. через те, що перевізники більш активно стали користуватись портом Новоросійськ щоб уникнути грошових витрат внаслідок утримання.
Катастрофою для економіки східної частини України стало б повне перекриття Азовського моря. Як зазначив керівник Моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Андрій Клименко, «на сьогодні 93% експорту припадає на порти Чорного моря. Відповідно, лише 7% на Азовські порти. Це не критично, але суттєво. Суми збитків від блокади, що триває – мільярди гривень». І перекидання вантажів з Маріуполя та Бердянська в інші порти Чорного моря залізницею не вирішить проблему: «У 2018 році бізнес вже намагався переадресувати вантажопотоки, але пропускна спроможність залізниці вкрай слабка». Навіть, у разі модернізації української залізниці, за бажання, Москва зможе затримувати кораблі, що прямують до Одеси, мотивуючи це тим, що морські шляхи знаходяться поруч із виключною економічною зоною окупованого Криму та поруч із захопленими Росією українськими буровими платформами.[3]
За таких умов, стабільність Чорноморського регіону критично залежить від дій Північноатлантичного альянсу. Наразі ми бачимо відсутність адекватної реакції з боку НАТО. Дійсно, Велика Британія продемонструвала рішучу позицію проходом есмінця поруч з окупованим Кримом. Однак, Великобританія це лише одна з 30 країн Альянсу і ми не бачимо системності та координації спільних дій країн-членів щодо Росії в Чорноморському регіоні. Показово, що Північноатлантичний альянс на червневому саміті так і не прийняв стратегію щодо Чорного моря. Водночас, Кремль поступово просувається на шляху до своєї мети у вигляді витіснення НАТО з регіону та перетворення не тільки Азовського моря у власне озеро, але й Чорного. Одним з індикаторів, що свідчать про повзучу анексію Чорного моря є перекриття на декілька місяців морських зон для військових навчань. РФ вже створила навколо Криму так звану зону A2/AD, розмістивши на півострові потужне військове угруповання, в т.ч. РЛС, системи управління військами, а також комплекси протикорабельної оборони та ППО. Мілітаризація Криму зробила Росію головною силою в регіоні Чорного моря, що, зокрема, дозволяє Москві проектувати силу на Середземноморський регіон та на Близький Схід.
Отже, держави-члени Північноатлантичного альянсу мають переглянути свою політику щодо стримування Росії в Чорному морі, беручи до уваги агресивну, експансіоністську політику Кремля та масштабну розбудову військових спроможностей в окупованому Криму. Не зважаючи на зустріч президентів США та РФ у Женеві та усні домовленості між лідерами двох держав, НАТО має бути готовим до провокацій з боку Росії вже найближчим часом, зокрема, під час спільних військових навчань альянсу та України «Sea Breeze» та напередодні саміту Кримської платформи. Протягом двох місяців Російська Федерація може вдатись до провокацій та використати їх як привід для поширення масштабів військової агресії.
1.https://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2021/06/24/7124787/
2. https://www.blackseanews.net/read/177232