10 грудня 2019 року Володимир Зеленський вперше провів очну зустріч з Володимиром Путіним у Парижі на Нормандському саміті, разом з лідерами Франції та Німеччини: Еммануелем Макроном та Ангелою Меркель. Тоді новообраний президент України покладав великі надії на активізацію процесу мирного врегулювання з метою подальшого завершення російсько-української війни на сході України. У Парижі сторони узгодили низку ініціатив, більшість з яких в результаті не були втілені у життя.
На сьогодні переговорний процес фактично зайшов у глухий кут, але риторика українського керівництва свідчить про те, що у Києві все ще сподіваються надати йому новий поштовх. Володимир Зеленський неодноразово наголошував на бажанні провести саміт країн-учасниць Нормандського формату, а також бажання провести очні перемовини з президентом Росії Володимиром Путіним. Водночас, у Кремлі скептично оцінювали можливість такої зустрічі. Як заявив речник Кремля Дмитро Пєсков в ефірі телеканалу «Росія -1», перешкодою в організації зустрічі Путіна і Зеленського є «небажання Києва» виконувати Мінські угоди. Наразі немає об’єктивних передумов щодо зміни політики Кремля відносно України. Росія продовжує чинити тиск на Україну шляхом загострень на Сході, намагається схилити офіційний Київ до перемовин зі своїми маріонетками ЛДНР, тим самим легітимізувати дані квазіутворення та уникнути відповідальності за розв’язання збройного конфлікту. Росія досі тримає закритими пункти пропуску на лінії зіткнення, перешкоджаючи вільному пересуванню українців, які живуть на прифронтовій території, а також обмежує діяльність моніторингової місії ОБСЄ. Однак, у жовтні в пресі почала з’являтись інформація про можливе проведення чергової зустрічі у Нормандському форматі. У понеділок, 11 жовтня 2021 року, Володимир Зеленський провів переговори з Еммануелем Макроном і Ангелою Меркель, а на сайті офісу президента вказувалось, що сторони обговорили подальші кроки з метою мирного врегулювання на Донбасі, а також підготовку до проведення чергового саміту «Нормандської четвірки». Лідери трьох держав у т.ч. обговорили пропозиції щодо домовленостей, які могли б бути розглянуті на саміті в Нормандському форматі.[1] Після цього очільники ФРН та Франції провели відповідні перемовини з Володимиром Путіним. За цим МСЗ Франції анонсувало зустріч голів зовнішньополітичних відомств України, РФ, ФРН та Франції. Таким чином, існує маловірогідна ймовірність, що зустріч лідерів держав у чотиристоронньому форматі відбудеться до кінця цього року. Однак, беручи до уваги незмінну позицію Російської Федерації і неготовність Франції та Німеччини тиснути на Володимира Путіна, виникає питання, про що будуть домовлятись лідери держав та яким чином українське керівництво збирається домовитись щодо врегулювання конфлікту на своїх умовах?
Протягом року у Російській Федерації було опубліковано низку ідеологічних статей: спочатку – стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», потім – стаття Дмитра Треніна під назвою «Переоцінка близькості. Як Росії будувати відносини з Україною» і тепер, у жовтні, на цю ж тему було опубліковано статтю колишнього президента, прем’єр-міністра, а тепер – заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва. Стаття написана у досить агресивній манері та містить жорсткі випади на адресу Президента України Володимира Зеленського. Разом з тим, увагу читача привертає лихослів’я та елементи антисемітизму, що не властиво офіційним представникам держав. Наразі в Росії проживає більше 2 мільйонів українців, однак немає жодної української школи. Це свідчить про те, що не зважаючи на наполегливе просування російським керівництвом наративу про утиснення російської мови в Україні, українська мова у Росії знаходиться у значно гіршому стані. Доказом цьому є дві помилки у назві статті, яка написана українською мовою. У даному матеріалі обґрунтовується думка щодо безперспективності ведення перемовин з українською владою і що варто дочекатись нової. Водночас, критикується політика невизнання окупації українських територій, створення «Кримської платформи» та ухвалення закону про корінні народи. Російське керівництво намагається впливати на внутрішні процеси в Україні, адже її суверенітет та незалежність для них є формальним.
У статті вкотре вказується теза про зовнішнє управління: «нам з васалами справу мати безглуздо. Справи потрібно вести з сюзереном». Показово, що стаття була опублікована перед візитом Вікторії Нуланд до Москви. Кремль підкреслив, що буде розв’язувати питання України лише з великими державами, оскільки Україна відмовляється вести перемовини з т.з. ЛДНР. В цілому тези використані у публікації Дмитра Медведєва повторили погляди Дмитра Треніна щодо доцільності продовження гібридної агресії проти України. Кремль продовжить дестабілізацію ситуації у інформаційному та економічному вимірах і надалі підживлюватиме конфлікт низької інтенсивності на Донбасі, якщо Україна не виконає мінські домовленості на російських умовах.
Окрім питання імплементації «Мінських домовленостей», каменем спотикання стає питання Криму. Україна провела інавгураційний саміт «Кримської платформи», таким чином, створивши перший формат в якому буде обговорюватись питання деокупації Криму. Діючи послідовно, керівництво держави висловило намір обговорити на Нормандській зустрічі питання, що стосуються шляхів повернення окупованого півострова. Для Росії такий варіант розвитку подій є неприйнятним. За словами Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, російська сторона «вже торгується» щодо порядку денного саміту. «Хороша новина – вони вже торгуються. Якщо починалося з боку Москви, що незрозуміло, про що говорити, категорично не збігаються порядки денні і бачення цієї зустрічі, то тепер вони вже торгуються щодо її порядку денного. Але самітом «Кримська платформа» ми показали, що ми про Крим ніколи не забудемо, Крим – це не та тема, по якій можуть бути компроміси. Я переконаний, що тема Криму буде на порядку денному за будь-яких обставин, питання в тому, як це буде публічно висвітлюватися», – зазначив Кулеба.[2] Ймовірно, питання півострова стане елементом торгу між сторонами та буде винесене за рамки конкретно цієї майбутньої зустрічі, або не буде вказана у документі за результатами саміту. Таким чином, Україна, піднявши питання Криму підвищила ставки у переговорному процесі та розширила поле для маневру.
Поточне українське керівництво все ще сподівається на можливість дипломатичного вирішення конфлікту на Донбасі та покладає надії на майбутню зустріч. Однак, зважаючи на незмінність позиції Кремля, про що свідчить риторика офіційних представників Кремля, статті, що періодично публікуються, політика Росії відносно України залишається незмінною. Україна не має важелів впливу на Російську Федерацію, а країни-партнери: Франція, Німеччина та США не мають наміру посилювати тиск на Кремль та ризикувати можливим загостренням конфронтації з РФ. Отже, можна очікувати, що зустріч у Нормандському форматі не принесе Україні політичних здобутків та не сприятиме відновленню суверенітету над окупованими територіями.