12 липня у Польщі Анджей Дуда вдруге тріумфував на президентських виборах, випередивши свого опонента мера Варшави Рафала Тшасковського на 2%. Наступного дня Президент Володимир Зеленський привітав переможця і запросив відвідати Україну. Запланований візит Анджея Дуди мав відбутися 13 квітня, проте, його скасували через пандемію COVID-19. Утім, уже невдовзі глави двох держав можуть зустрітися в Польщі – ще у червні Дуда запросив Зеленського до Варшави наприкінці літа. Тож, переобрання Анджея Дуди є вагомим приводом для активізації та поглиблення співпраці між держави.

            Найбільшою мірою українців цікавить питання: якою буде зовнішня політика Польщі щодо України протягом наступних 5 років? З високою вірогідністю можна стверджувати про те, що так-звана «історична дипломатія» і надалі буде відігравати важливу роль у двосторонніх відносинах. Під час президентської кампанії Анджей Дуда відзначав, що історичні питання в польсько-українських відносинах є складними, проте, шлях до примирення слід продовжувати.

Разом з тим, варто відзначити, що за останній рік відбулися позитивні зрушення у вирішенні проблем історичної пам’яті. Зокрема, Україна зняла мораторій на пошуково-ексгумаційні роботи на території України. Польща, зі свого боку, також пом’якшила свою риторику в питаннях національної пам’яті, на що вказує зменшення кількості різких заяв. Як відзначає директорка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук, «у Києві за роки правління ПіСу (польської правлячої партії-ред.) вже адаптувались до сфокусованого на історичній політиці порядку денному польської влади і виробили певну схему поведінки»[1]. Загалом, Анджей Дуда є зрозумілим та передбачуваним президентом для української сторони.

            Водночас, деякі зміни для України можуть відбутися у зв’язку з анонсованим оновленням польського уряду. Як відзначається у статті видання «Європейська правда», ситуація може обернутися переформатуванням правлячої коаліції «шляхом долучення групи депутатів або з опозиційної «Польської селянської партії», або пов’язаних з Павлом Кукізом – правим популістом, який у минулому Сеймі мав власну фракцію»[2]. Згаданий Павло Кукіз був ініціатором скандальних поправок до закону про Інститут національної пам’яті, що встановили кримінальне покарання за так зване «заперечення злочинів українських націоналістів». Тож, такий розвиток подій може дещо радикалізувати відносини з Києвом.

            Утім, перші дні після обрання Дуди позначилися активізацією діалогу між двома державами. Так, наприкінці липня міністр закордонних справ України пан Кулеба здійснив робочий візит до Республіки Польща. Головним підсумком цієї поїздки стало створення тристоронньої платформи для політичного, економічного та соціального співробітництва між Україною, Республікою Польща та Литовською Республікою – Люблінський трикутник. Вагомим підґрунтям для співпраці між трьома державами стала литовсько-польсько-українська багатонаціональна військова бригада ЛитПолУкраБриг, яка була створена у 2014 році. У ході зустрічі міністри погодили «Люблінську декларацію», у якій зобов’язалися «координувати свою діяльність з метою дотримання міжнародного права, як у тристоронньому співробітництві, так і в міжнародних організаціях (НАТО, Європейський Союз, ООН, Рада Європи, ОБСЄ)»[3]. Також співпраця в рамках формату буде поширюватися на оборонну, економічну, торговельну та туристичну сфери.

            Загалом, «Люблінський формат» має вагомі політичні вигоди для всіх сторін. Зокрема, вигода для України полягає в тому, щоб Польща та Литва від імені ініціативи сприяли Києву в напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції. Зокрема, ідеться про оновлення Угоди про асоціацію Україна-ЄС та надання Плану дій щодо членства в НАТО. Також Люблінський трикутник може зняти напругу в історичному діалозі між Києвом та Варшавою. Проте, попереду має бути активна діяльність у напрямку практичної реалізації формату «Люблінський трикутник». Колишня глава комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко вважає, нова ініціатива потребує інституалізації та розробки дорожньої карти діяльності[4].

            Показовою в контексті двосторонніх відносин та перспектив їх розвитку стане майбутня зустріч глав двох держав. Нині Київ та Варшава мають всі шанси на порозуміння, якщо сторони продовжать робити кроки зустріч одне одному. Незабаром може відновити роботу польсько-українська історична комісія. Сподівання на це висловив міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович під час зустрічі зі своїм українським колегою Дмитром Кулебою. Проте, українська сторона має бути впевнена, що за висловлення позиції щодо дискусійних подій Другої світової війни історики не підпадуть під переслідування за законом про Інститут національної пам’яті Польщі. Врешті, історичне питання має бути вирішене заради спільних інтересів у сфері оборони, енергетики, економіки тощо.