6 вересня 2021 року на сайті Московського центру Карнегі було опубліковано статтю директора, керівника програми «Зовнішня політика і безпека» центру Дмитра Треніна під назвою «Переоцінка близькості. Як Росії будувати відносини з Україною». Дмитро Тренін, якого пов’язують з однією з «Веж Кремля» та колишнім головою Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Сергієм Наришкіним, належить до помірного крила оточення Володимира Путіна. Однак, чи дійсно погляди т.з. російських лібералів є помірними та чи відрізняються вони від поглядів високопосадовців, які сьогодні приймають рішення у Кремлі?
Публікація Дмитра Треніна ставить на меті пошук оптимальної стратегії Російської Федерації щодо подальшої взаємодії з Україною і будується на тезі про завищеність значення України у свідомості вітчизняних еліт. Вказується про переконання цих еліт стосовно того, що Україна зі столицею у Києві є історичним ядром Руської держави, що росіяни та українці – один народ, частина однієї православної цивілізації, а територія сучасної України має стратегічне географічне розташування. «Україна має потужний демографічний, економічний, науковий і культурний потенціал, який, з'єднавшись з російським, може допомогти Росії стати світовим центром сили». Більшість цих тез використав Володимир Путін у своїй статті «Про історичну єдність росіян», яка була опублікована 12 липня. У цій статті Володимир Путін намагається довести, що українці та росіяни – це один народ. Тренін, своєю чергою, так само як Путін, хоч і висуває помилкові та пропагандистські тези щодо історичних аспектів Київської Русі та відсутності єдиної української нації, однак вступає у дискусію з очільником Кремля.
У найближчому майбутньому російський експерт пропонує не очікувати можливої «інтеграції» та нормалізації відносин з Україною, якщо тільки в України не з’явиться «прагматична» влада. Хоча, Володимир Зеленський після свого обрання зробив змістовну роботу в напрямку врегулювання російсько-українського конфлікту, Кремль продовжує тиснути на нинішню українську владу шляхом загострень на Сході. Східна частина України у статті називається «російською», а переслідування української інтелігенції у минулому столітті – спробою перевиховання українських націоналістів. «Досвід останніх трьох десятиліть не залишає сумнівів, що отримавши при гіпотетичному возз'єднанні масштабну російську допомогу, Україна замість подяки знову відвернеться від Росії» – підсумовує Тренін. Риторика директора Московського центру Карнегі свідчить про те, що у світогляді провідних експертів російської політичної думки, навіть, у її ліберальній частині, немає місця для незалежної України. Але, що насправді пропонує російський експерт?
На думку Дмитра Треніна жорстка сила по відношенню до України наразі не дає очікуваних результатів. Тому, Москві варто звернути увагу на збирання людей. «Москві має сенс діяти стратегічно, роблячи переїзд на роботу і проживання в Росію привабливим для російськомовних громадян України та інших країн колишнього СРСР, насамперед фахівців. Це реальний шлях формування одного народу – на території Росії. Замість того, щоб на околицях колишньої імперії формувати групи людей з російським громадянством, які ставали б опорою місцевих проросійських політичних сил, варто зміцнювати демографічний і професійний потенціал самої Росії. Тоді і відносини з сусідами можуть розвиватися більш задовільно з точки зору інтересів РФ». Фактично, директор Московського центру Карнегі пропонує використовувати м’яку силу з метою продовження агресії проти України, однак, вже невійськовими методами.
Ще з 90-х років Росія використовувала свої паспорти для підтримки проросійських настроїв в Грузії, Молдові та в Україні. В перспективі Кремль зможе використати своїх громадян для дестабілізації України зсередини. Насправді, дана стаття не є чимось новим, тим паче революційним. Вона є логічним продовженням ідеологічного підґрунтя російської політики щодо України. Особливо активно в даному вимірі Російська Федерація почала діяти цього року: у січні на купованому Донбасі було проведено «Інтеграційний форум», на якому презентовано доктрину «Руський Донбас». Даний документ розроблявся Кремлем як доктрина подальшої ідеологічної обробки населення окупованого Донбасу. Після цього в ОРДЛО посилилася масова видача російських паспортів. Наступним кроком стало внесення на розгляд Державної Думи законопроєкту про репатріацію громадян Білорусі та України. Даний законопроєкт спрощує процес набуття російського громадянства українцями та білорусами. Стаття Дмитра Треніна була опублікована у той момент коли стало відомо, що Міністерство внутрішніх справ РФ запропонувало дозволити жителям окупованих територій українського Донбасу брати участь у програмі «переселення співвітчизників». Таким людям можуть надати землю в слабозаселених регіонах Росії.[1] На початку вересня з Донбасу до Якутії вже перевезли 2 000 шахтарів із сім'ями і усім особам роздали російські паспорти. Наступним кроком є участь громадян окупованих територій у виборах до Державної Думи. На сьогоднішній день вже неодноразово було зафіксовано факт примусу працівників установ у ОРДЛО до участі у російському голосуванні.
Паспортна інтервенція Російської Федерації також є результатом демографічних змін у самій Росії. За словами експерта Центру протидії інформаційним агресіям Олександра Курбана, території за Уралом стрімко порожніють, люди їдуть у комфортніші регіони європейської частини РФ або за кордон. Покинуті російським населенням території активно освоюють мігранти: вихідці з країн Середньої Азії, Китаю та Північної Кореї», — каже експерт. Якщо раніше це було цілком прийнятним вирішенням проблеми з демографічною кризою, то сьогодні виглядає як загроза національній безпеці РФ. «Вихідці з країн Середньої Азії та Далекого Сходу є носіями чужої культури і традицій, — Вони не асимілюються на території РФ, а навпаки — створюють національні анклави, які є ідеальним середовищем для сепаратистських рухів».[2] Українці та Білоруси в цьому контексті є бажаними мігрантами, адже Кремль вважає ці нації частиною єдиного руського народу.
У своїй статті Тренін намагається довести, що Росія може бути ліберальною державою, яка відмовилась від територіальної експансії: «Перш за все, Російська Федерація – повноцінна Росія, самодостатня держава, яка не потребує подальшого територіальне поширення, особливо в бік України». Однак, політика паспортної інтервенції фактично створює підґрунтя для подальшої збройної агресії. Можливість захисту військовими засобами своїх громадян за межами Російської Федерації закріплена у стратегічних документах РФ, а про потенційну повномасштабну військову інтервенцію в Україну для захисту російських громадян російське керівництво в особі Дмитра Козака та Дмитра Суркова вже неодноразово заявляла протягом цього року.[3] Тому, не варто очікувати на зміну політики Російської Федерації. Навіть у випадку фасадної зміни поведінки РФ на міжнародній арені та спроби переходу до конструктивних відносин співіснування з Україною, схильність до експансіонізму нікуди не зникне, а лише прийме інші прояви у вигляді невійськових методів. Як писав колишній держсекретар Сполучених Штатів Генрі Кіссінджер, «Експансія стала національною ідеєю Росії». Дивним видається тільки те, що спонсорами таких ідеологічних російських диверсій проти України виявляються представництва країн сталої європейської демократії, як до прикладу Посольство Данії у Москві, яке доклало неабияких зусиль для публікації цієї інтервенціоністської агітки служителя кремлівського режиму Дмитра Треніна.
У поточній ситуації Україна має розробити власну інформаційну стратегію для опору російській паспортній та інформаційній агресії. Потрібно створити ефективний механізм контролю щодо наявності російського громадянства у громадян України, адже це є питанням національної безпеки. Битва за розуми людей триває, а результат цього протиборства визначатиме не тільки приналежність громадян, але й територій.