ЗА ДОПОМОГОЮ НЕПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ РОСІЯ НАМАГАЄТЬСЯ ФОРМУВАТИ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ. ЗНАЧНИХ ФІНАНСОВИХ ВЛИВАНЬ ОЧІКУВАТИ НЕ ВАРТО

Після провалу євроінтеграційного напрямку, українська влада розраховувала заручитися економічною підтримкою Китаю, який міг би збалансувати тиск Москви, що посилився. За підсумками візиту Віктора Януковича до КНР 3-6 грудня 2013 р., його прес-служба повідомила про підписання Договору про дружбу і співробітництво між Україною і КНР, Спільної декларації про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства, Міжурядової угоди про економіко-технічну співпрацю, а також ряду угод та меморандумів, що мають на меті посилити позиції українських виробників на китайському ринку[1]. Зокрема, йдеться про розширення експорту української сільськогосподарської продукції до КНР, реалізацію проектів у галузі відновлюваної енергетики, можливих замовлень для вітчизняних підприємств АТ «Мотор Січ» та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», які сьогодні критично залежать від російського ринку. Китайська сторона також висловила намір вкласти інвестиції у будівництво глибоководного порту в Криму та будівництво заводів з виробництва синтетичного газу в Україні, що дозволить щорічно заощаджувати до 4 млрд. кубометрів природного газу[2]. Прес-служба В.Януковича цитує його слова, що сума китайських інвестицій, за попередніми підрахунками, становитиме близько $8 млрд.[3]

Однак, окрім обіцяних інвестицій, Україна потребує кредитних ресурсів, які допомогли би втримати економічну ситуацію протягом найближчих місяців і років. Експерти припускають, що Москва попросила Пекін утриматися від фінансової допомоги Києву. За таких умов, єдина надія української влади залишається на Росію, яка, як показує досвід Білорусі, не надто схильна до щедрості по відношенню до партнерів, що не мають іншого вибору. Тим більше, що економічна ситуація в самій Росії залишає бажати кращого.

Про усвідомлення Москвою переваг своїх переговорних позицій свідчать слова близького до Кремля головного редактора журналу «Росія в глобальній політиці» Федора Лук’янова: «На тлі політичної кризи, яка розгорілася, якщо ще й буде економічний обвал, – а він цілком імовірний, – це означає кінець влади Януковича точно. Тому йому треба розуміти, що готова запропонувати Росія і як скоро вона готова це запропонувати»[4]. Інший провладний російський політичний оглядач Михайло Ростовський на сайті «РИА Новости» радить Кремлю не спішити на допомогу В.Януковичу: «Пытаясь перехитрить всех, Виктор Янукович перехитрил сам себя... Россия не должна суетиться и бросаться на помощь ослабевшему Януковичу... даже если Янукович пойдет ко дну, аргументы России останутся такими же сильными и убедительными»[5].

6 грудня, по дорозі із Китаю до України, Віктор Янукович залетів до Сочі, де провів робочу зустріч зі своїм російським колегою Володимиром Путіним. Традиційна відсутність офіційної інформації щодо деталей переговорів породила масу чуток в українських та світових ЗМІ, що мова могла йти про приєднання України до Митного союзу та передачу Росії ряду стратегічних підприємств в обмін на кредит і знижку на газ. Цю інформацію спростували прес-служби В.Януковича і В.Путіна, які повідомили, що приєднання України до Митного союзу не обговорювалося, натомість мова йшла про розвиток співпраці у промисловості, високотехнологічних галузях, фінансово-кредитній та енергетичній сферах. Зокрема, про це заявив  прем’єр-міністр Микола Азаров, натомість: «Вже підготовлена “дорожня карта” відновлення повноцінного співробітництва, і я сподіваюся, що після вчорашніх переговорів знято практично всі основні спірні питання. Інша важлива тема зустрічі двох президентів: підготовка до завершальних переговорів щодо газової проблематики»[6].

Цілком очевидно, що яким би не був зміст переговорів із Росією, позиції української сторони будуть значно сильнішими за умов, коли Київ матиме простір для зовнішньополітичного маневру. Такий простір може дати лише відновлення повноцінних переговорів із Європейським Союзом та мирне врегулювання внутрішньополітичної кризи. Досвід Польщі та краї Балтії показує, що Росія тисне лише доти, доки не переконується, що тиск не діє. У разі ж підписання Україною Асоціації та ЗВТ із ЄС, російський та китайський бізнес будуть серед перших, хто захоче інвестувати мільярди в державу, яка матиме відкритий доступ до найбільшого у світі європейського ринку.