Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр

eng

+38 (044) 287 52 58

Написати нам Підписатися на тижневик

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

укр

eng

Написати нам

Підписатися на тижневик

INTERNATIONAL WEEKLY № 17 (01.11.2017 — 15.11.2017)

Історія знову стала каменем спотикання у відносинах України та Польщі

4-5 листопада 2017 року Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський перебував з візитом у Львові, де оцінив польсько-українські відносини як погані. Показовим моментом візиту очільника МЗС Польщі стало те, що він відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» і розвернувся на його вході. «Міністр запитав у мене, чи Західна Україна була окупована у 1918 році. Я відповів, що так, що це була окупація. Відтак він різко розвернувся з порога і не зайшов у музей. Це було, на мою думку, зроблено зумисно, це зумисний політичний крок», – прокоментував на місці директор музею Руслан Забілий [1]. Дипломатичною мовою це ознає, протест офіційної Варшави щодо українського трактування спільної історії.

Після візиту Ващиковський в ефірі Польського радіо відповідаючи на питання, чи буде він переконувати президента не їхати до України в грудні заявив, що спочатку хотів би представити йому результати свого візиту до Львова 4 і 5 листопада. «Можу тільки сказати, що оптимістичних новин у мене для президента немає. Я представлю ситуацію, а рішення має приймати сам президент. А ситуація є складною», - заявив Ващиковський.

Він також торкнувся питання складання «чорних списків» cеред українців, які, за словами Ващиковського, перешкоджають на адміністративному рівні проведенню польською стороною ексгумацій в Україні [2]. Раніше Ващиковський заявляв: «Наше послання дуже чітке: з Бандерою ви до Європи не увійдете» [3].

Нагадаємо, напередодні візиту Ващиковський заявив, що Польща запускає процедури, які не дозволять людям, що демонструють вкрай антипольські погляди, в’їхати до країни. Окрім того він наголосив: «Ми усвідомлюємо, наскільки важлива для нас Україна з точки зору геополітики, але українці, знаючи про це значення своєї країни для нашої безпеки, вважають, що у такому разі питання, які нас розділяють, зокрема історичні, повинні зійти на другий, третій план» [4].

У відповідь на ці слова у коментарі МЗС України наголосили, що в Україні немає антипольських настроїв, більшість українців абсолютно позитивно ставляться до Польщі, попри розбіжності в оцінках складного історичного минулого. В українському суспільстві є чітке розуміння необхідності подальшого зміцнення співпраці з Польщею як в інтересах двох народів, так і всієї Європи. Підтвердженням цьому є сотні тисяч українців, які зараз проживають в Польщі [5].

Ще однією причиною напруги у двосторонніх відносинах стало те, що Український інститут національної пам’яті (УІНП) ініціював мораторій на ексгумацію поляків в Україні у відповідь на серію вандалізмів проти українських пам’ятників у Польщі та зокрема на демонтаж українського пам'ятника в селі Грушовічі під Перемишлем навесні 2017 року. Польська влада ці акти наруги не засудила, а останній навіть назвала законним [6].

Глава УІНП Володимир В’ятрович відзначив що заборона на проведення ексгумацій польською стороною в Україні «стала відповіддю на 15 випадків вандалізму, вчинених проти українських пам’ятників та поховань за відсутності реакції польської влади. Останнє – принциповий момент, адже він ілюструє різницю в підходах Польщі та України. Так, акти вандалізму відбулися і в Україні – проти польських пам'ятників. Але ці дії були одноголосно засуджені всіма політичними силами, включаючи праворадикалів, а самі монументи були одразу ж приведені до нормального вигляду» [7].

І справді, зважаючи на нещодавні скандали, щодо так би мовити двостороннього вандалізму історичних пам’яток як на території Польщі, так і на території України ситуація загострилася. Польща називає Волинську трагедію «геноцидом» ОУН –УПА. Як Україна так і Польща мали багато трагічних моментів у своїй історії, відтак питання історичної пам’яті є досить чутливим. З огляду на те, що скоро відбудуться вибори у Польщі, такі питання служать предметом маніпулювань владних політичних сил для нарощування власного рейтингу. Окрім того, у Польщі досі існують територіальні претензії до України, хоч воли і мають латентний характер. До прикладу, це знаходить відображенняв тому, що певна частина польського суспільства вважадає Львів польським містом і т.п.

У Польщі теж діють певні проросійкі сили, такі як Національний рух (Ruch Narodowy), Табір великої Польщі (Obóz Wielkiej Polski), національно-радикальний рух «Фаланґа» (Organizacja Falanga), партія «Зміна» (ZMIANA). Є також і антиукраїнські середовища, котрі гуртуються навколо особи ксьондза-блогера Тадеуша Ісаковича-Залеського, відомого викриттям педофілії у польському Костелі. Очевидно, такі організації фінансово живляться Москвою та намагаються розхитати відносини з Україною, позбавити її підтримки на міжнародній арені. Однак, у контексті погіршення відносин варто відзначити і недопрацювання самого МЗС. Загалом же українці досить прихильно ставляться до поляків, а у 2016 році суспільство України поставило Польщу на перше місце у списку найбільш дружніх держав [8]. Відтак Україні необхідно активізувати дипломатичну роботу в Польщі та міжрегіональне співробітництво. Разом з тим, деякі висловлювання польських політиків заслуговуть гострої критики.