Розірвання «Великого» договору з РФ: наслідки для України

28 серпня 2018 року на нараді з керівниками закордонних дипломатичних установ Президент України Петро Порошенко заявив, що очікує від МЗС необхідний пакет документів для початку реалізації процесу припинення Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Зокрема він заявив: «Нарешті ми підійшли достатньо підготовленими і юридично захищеними до припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ, який з вини Москви вже давно став анахронізмом» [1].

30 серпня Міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що пакет документів підготовлено. Він запевнив, що до 30 вересня Україна повідомить РФ про намір офіційно припинити дружбу. Такий поспіх пов'язаний з процедурою розірвання Договору – якщо не повідомити країну-агресора до 1 жовтня, то 1 квітня 2019 року угода автоматично буде продовжена на 10 років [2].

Нагадаємо, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією був підписаний у 1997 році. У документі серед інших положень вказується, що сторони «поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи…», а також «будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги до суверенної рівності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою»[3].

Цей договір став базовим у договірно-правових відносинах України та РФ. Та чи відповідає він сучасним реаліям? Росія окупувавши Крим та розпаливши війну на Сході України порушила усі можливі його принципи. Відтак постає питання, чому Україна має дотримуватися умов Договору, якщо Росія вже давно забула про принцип «Pacta sunt servanda» («Угоди треба виконувати»)? Проте, як сказав класик, договори з Російською Федерацією не варті паперу, на якому вони написані.

Загалом сучасна ситуація вимагає перегляду усієї договірно-правової бази з Росією на предмет дієвості і відповідності національним інтересам України. А це у свою чергу вимагає комплексного і стратегічного бачення зовнішньої політики України щодо Росії, від якого у великій мірі залежатиме доля Української держави. Проте, схоже що такої стратегії за чотири роки війни керівництву України не вдалося вибудувати.

Незважаючи на переконливі докази про злочини Росії на Донбасі та порушення міжнародного права, Кремль продовжує повторювати, що «їх там нема», анексія Криму це «відновлення історичної справедливості», а в Україні вони когось «захищають» і загалом в усіх бідах винувата «Київська хунта». Про це зокрема і свідчить реакція РФ на ініціативу припинення пролонгації Великого договору. До прикладу, прес-секретар Президента РФ пан Пєсков заявив, що було б нерозумно робити якісь кроки, які завдадуть додаткової шкоди інтересам народів двох країн в умовах глибокої кризи у російсько-українських двосторонніх відносинах. У контексті цього представник Кремля відзначив, що ‘Росія ніколи не була прихильницею погіршення відносин, згортання цих відносин… Росія завжди була противницею і опонентом дій українського керівництва щодо південного сходу їх власної країни’, – резюмував Пєсков [4].

Віктор Медведчук, теж вбачає велику трагедію у припиненні дії Договору. Зокрема він заявив: «Денонсація «Великого договору» з Росією матиме катастрофічні наслідки для економіки України, позиції країни на міжнародній арені і інтересів мільйонів громадян. Крім того, такий крок завдасть смертельного удару в головному для України питанні – питанні відновлення миру в Донбасі» [5]. Проте, пан Медведчук не називає реальної причини, чому на Донбасі розпочалася війна. Адже якби не Росія, то мир в Україні ніхто б не порушував, і це питання взагалі б не стояло. У цьому контексті висловлювання пана Медведчука про «мир» звучить абсурдно і цинічно. Хоча дивуватись нічому. Віктор Медведчук віддано виконує свою місію адвоката Кремля. Другий служитель Кремлю депутат Верховної ради Вадим Рабинович заявив, що розривати Договір з країною, звідки Україна одержує більшу частину інвестицій – значить, йти проти здорового глузду. Крім того, такий крок зашкодить і простим громадянам країни [6].

Проте, ці заяви не відповідають дійсності. Потрібно визнати факт, що подальша пролонгація Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією не відповідає реальній ситуації війни, яку Росія розпочала проти України.

Як зазначив Олександр Білецький, військовий експерт, голова громадської організації «Українська військова варта»: «Краще пізно, ніж ніколи. З точки зору міжнародного права, щоб показати, що війна ведеться не з якимись квазі-республіками, незрозумілими «шахтарями і трактористами», то всі ці речі мали відбутися ще у березні 2014 року… Вищому керівництву країни треба прийняти стратегічне рішення: чи ми воюємо, чи торгуємо з ворогом, чи ми – «бариги», чи воїни» [7].

Загалом рішення про припинення пролонгації Великого договору є виправданим, хоч запізнілим. По-перше, воно нарешті внесе певну ясність на двосторонньому рівні між Україною і Росією та міжнародно-правову визначеність. По-друге, цим Київ надасть сигнал західним партнерам. Адже після припинення дії Договору міжнародна спільнота буде нас розглядати в іншому правовому контексті, а не як країну, у якій на офіційному рівні закріплена дружба з РФ. По-третє, це звільняє Україну від консультацій щодо вступу в ЄС та НАТО які передбачені статтями ст.6-7 Договору.

Заяви від проросійських політичних сил, про те, що розірвання Договору може якимось чином зашкодить Україні носять маніпулятивний характер. Тому, що відповідно до міжнародних норм та дипломатичної практики припинення угод, які встановлюють відносини дружби і стратегічного партнерства настає в разі, якщо інша сторона вчинила зовнішню військову агресію проти країни-підписанта договору. І кожна країна відповідно до міжнародних норм, Конституції і внутрішнього законодавства повинна зробити усі відповідні кроки по захисту своєї територіальної цілісності в разі відкритої військової агресії, що власне і сталося.