Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр

eng

+38 (044) 287 52 58

Написати нам Підписатися на тижневик

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

укр

eng

Написати нам

Підписатися на тижневик

INTERNATIONAL WEEKLY № 15 (01.10.2017 — 18.10.2017)

Внутрішньо- та зовнішньополітичні законодавчі маніпуляції Донбасом.

6 жовтня, Верховна Рада ухвалила ряд законопроектів щодо Донбасу. Законопроект № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». У документі, серед іншого, міститься пункт про визнання Росії державою-агресором.

Метою закону визначено звільнення цих територій і відновлення конституційного ладу на них, захист прав, свобод і законних інтересів громадян України, які постраждали внаслідок російської агресії, зміцнення незалежності, державності, забезпечення єдності і територіальної цілісності української держави [1].

У проекті Закону, зокрема декларується: «Держава Україна не несе відповідальності за протиправні дії Російської Федерації як держави-агресора, її Збройних сил, інших військових формувань та окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Дії України в регіоні визначаються як стримування і відсіч російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях на підставі Статті 51 Статуту ООН, яка визначає право держав на самооборону [2].

Цей законопроект викликав палке обговорення серед політиків, політичних експертів та громадськості. Особливістю є те, що реінтеграція окупованих територій має відбуватися політико-дипломатичним шляхом, також у ньому відсутні слова «АТО» та «війна», а у Статті 8 йдеться про залучення ЗСУ для забезпечення безпеки і оборони та стримування російської збройної агресії. Багато питань виникло і тому, чому в Законі не міститься положень щодо Криму. Ірина Луценко представник президента в парламенті повідомила, що у законопроекті про реінтеграцію окупованих територій будуть внесені правки, зокрема, щодо деокупації Криму [3].

Законопроект, запропонований Президентом і погоджений із західним партнерами, хоча й начебто визнає Росію агресором, насправді, має багато невизначеностей. Велике занепокоєння викликає Стаття 7 законопроекту, де вказано: «Під час здійснення органами державної влади України, їх посадовими особами політико-дипломатичних засобів із відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно-визнаного кордону України забезпечується пріоритетність виконання безпекових положень Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року, Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року та «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року з метою створення необхідних умов для політичного врегулювання відповідно до норм і принципів міжнародного права» [4]. Мабуть, це перший документ у якому згадуються Мінські домовленості а це означає, що Україна на законодавчому рівні визнає Мінські угоди і так зобов’язується їх виконувати. Це може призвести до виборів у так званих ДНР та ЛНР фактично ще до виведення російських військ і до передачі України контролю над її державним кордоном з Росією. Окрім того, це означає визнання на законодавчому рівні і ватажків ЛНР та ДНР, що є неприпустимо. По-суті, це капітуляція України.

Як зазначає директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик: «Україна таким чином введе в своє законодавче поле Мінські угоди, які підписані сепаратистами і бандитами – Захарченком і Плотницьким. Збувається найкраща мрія Путіна про те, що це внутрішній громадянський конфлікт в Україні. А Росія може виступати в якості миротворця і претендувати на участь у майбутній операції місії ООН» [5].

Також був схвалений ще один проект президентського Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Цей закон був ухвалений в 2014 році, дія якого закінчилася 18 жовтня 2017 року. Парламент ухвалив цей законопроект в цілому та вніс зміни до Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 2014 року, однак виклавши Статтю 1 у новій редакції, згідно з якою, особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО вводиться на рік. Населені пункти і райони, де буде цей особливий порядок, визначає Верховна Рада [6].

На переконання військового експерта Дмитра Снєгирьова, завершення дії цього закону лише на руку Україні. Однак, як зазначає фахівець, у Росії одразу заявили, що вихід України з цього закону розглядатиметься як деструктивна позиція, поставить під сумнів договороспроможність країни і сам момент примирення на сході держави. Тобто, зауважує експерт, Росія починає диктувати свої умови. «Кремль тисне не стільки на Київ, скільки на Захід. В першу чергу, на Німеччину. Тобто весь позитив, що Росію визнають країною-окупантом, перекреслюється», - зазначив експерт [5].

Ухвалення цього Законопроекту є вигідним країнам Заходу так як вони намагаються прискорити імплементацію і безпекової, і політичної частин Мінських угод, однак такий стан речей може призвести до виборів в ОРДЛО, результат яких цілком передбачуваний і може призвести до легалізації ЛНР та ДНР на Сході держави.

Таким чином твердження деяких політичних аналітиків, що це гібридне законодавство призначено для продовження гібридного миру цілком виправдане. З однієї сторони воно визначає нові умови і право використання ЗСУ, а з іншого боку знімає відповідальність з керівництва за невиконання законодавчо визначених обов’язків щодо оборони держави. Очевидно, що прийняття згаданих законів не пришвидшить повернення окупованого Донбасу та Криму до України, проте, воно породжує ряд невизначеностей що є яскравою рисою гібридної війни і ускладнюють вирішення конфлікту.