АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА ПРО – ЧИ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ПРОГРЕСУ?

        Спроба Росії і НАТО налагодити конструктивну модель співробітництва на прикладі окремого пріоритетного проекту без попереднього вирішення базових політичних питань цілком закономірно пробуксовує. Між сторонами проявляються традиційні протиріччя, які стають на заваді не тільки досягненню прогресу у відносинах Росія-НАТО, а й реалізації проекту розбудови системи протиракетної оборони на європейському континенті взагалі.

В цілому, такий поворот подій був цілком прогнозованим з самого початку. Ще до Лісабонського саміту сторони погодились з тим, що вони не будуватимуть єдину спільну систему ПРО, а розвиватимуть власні окремі системи, між якими мають бути вироблені принципи скоординованої взаємодії, а Росія при цьому буде залучатися до процесу становлення системи ПРО Альянсу на партнерських засадах. Втім, втілити таке партнерство на практиці не вдається.

«На поверхні» найбільш гострі розбіжності мають місце навколо стратегічних питань конфігурації, дислокації та засад використання системи ПРО НАТО. Росія, як і раніше, наполягає на тому, що система ПРО НАТО має бути побудована таким чином, аби не загрожувати російському стратегічному наступальному потенціалу, і що Росія погодиться на її розгортання тільки за умови, якщо буде мати повний доступ до інформації та управління цією системою.

Але глибинна сутність цих розбіжностей полягає у браку ясності щодо ключових політичних питань, і головне щодо якостей, в яких сторони розглядають одна одну. За великим рахунком, те, що пропонує Росія, означає якщо не надання формальних гарантій, то переведення відносин у площину реальної взаємозалежності, а звідси і політичного партнерства, тобто досягнення такого рівня довіри, за якого Альянс не зможе виступати проти російських інтересів без шкоди для власної безпеки. НАТО в її сьогоднішньому стані неготова до подібного кроку, що ставить під загрозу увесь процес нормалізації відносин Росія-НАТО.

В цьому контексті виникає питання, яким чином сторони зможуть утримувати позитивну атмосферу взаємин, для становлення якої було докладено чимало зусиль напередодні Лісабонського саміту, коли центральний проект оновленого партнерства знаходиться у глухому куті? І якщо система ПРО не може виступати стрижневим компонентом цього партнерства, то на чому воно може базуватися в такому випадку? Подекуди в якості однієї з можливих основ партнерства називається співпраця на Близькому Сході в рамках стабілізації постреволюційної ситуації у країнах Північної Африки, однак, наразі це видається малореалістичним. По-перше, відсутність публічних протиріч щодо операції в Лівії є цілком ситуативною і поки що не означає становлення нової тенденції у відносинах. А по-друге, для відносин Росія-НАТО європейські питання завжди матимуть першочергове значення, який би ступінь (не)згоди не спостерігався на інших напрямках, і без врегулювання яких справжнього партнерства між ними бути не може. Але схоже на те, що сторони не мають чіткого уявлення про те, що робити в разі, коли анонсовані прагнення не справдяться.

Вірогідним здається сценарій, коли у найближчий період відносини Росія-НАТО будуть зосереджені навколо проекту ПРО, але по мірі зростання розбіжностей переходитимуть в аморфний стан без публічних протиріч і без істотного прогресу та посилення довіри. Для України ключове питання полягає в тому, як довго між двома ключовими безпековими акторами в Європі зберігатиметься існуючий баланс без переходу до відкритої конфронтації. Саме цей період «стратегічного затишшя» Україна має використовувати для утвердження своєї ролі самостійного гравця і контрибутора безпеки в Європі та зміцнення власної безпеки на базі багатосторонніх домовленостей з Росією та Альянсом. Наскільки чи з цією метою можна буде використати проекту розгортання системи ПРО, залежить від того, як просуватимуться консультації між Росією та НАТО, але на даний момент Україна зацікавлена в тому, щоб цей проект в тій чи іншій формі був реалізований, оскільки в його контексті вона може поставити питання про формальні та практичні рамки власної безпеки. Іншого подібного проекту після зведення нанівець обговорення ініціативи Договору про європейську безпеку на даний момент та у найближчій перспективі не спостерігається.