Соціально-економічні революції, що прокотилися Тунісом і Єгиптом на початку 2011 року, блискавично перекинулися й на інші держави арабського світу Проте не всюди      вони носили мирний характер. В Лівії у відповідь на масові революційні виступи Каддафі вдався до повітряного обстрілу цивільного населення Джамахирії урядовими військами, що абсолютно недопустимо з точки зору міжнародного гуманітарного права. Зважаючи на жертви серед цивільних Західний світ вирішує втрутитись і кардинально вплинути на вирішення ситуації.

Перший крок було зроблено 26 лютого 2011 року, коли, згідно зі змістом Резолюції Ради Безпеки ООН № 1970, проти Лівії було введено міжнародні санкції. Однак, таке рішення міжнародної спільноти викликало радше ситуацію прямої непокори з боку Каддафі. Звичайно ж, кожна з провідних країн світу виробила в даному випадку власну, чітку зовнішньополітичну позицію, скеровану, здебільшого, існуючими чи передбачуваними вигодами, котрі можна здобути на території Лівії. Проте задля цього, звичайно ж, конче потрібним було припинити насилля на території цієї країни, на що й була спрямована наступна Резолюція РБ ООН № 1973, внесена на розгляд Францією, США, Ліваном і Великобританією, і затверджена РБ 17 березня 2011 року.

Документ передбачає заборону на польоти лівійської авіації, вимагає від прихильників і противників Каддафі негайного припинення вогню, а також дозволяє світовій спільноті вжити всіх необхідних заходів для недопущення насильства проти мирного населення Лівії. Із списку «необхідних заходів» при цьому виключене пряме військове сухопутне вторгнення, однак присутня вказівка на початок безпосередньої повітряної операції проти Лівії. 

У резолюції також міститься заборона на зліт і посадку будь-яких лівійських літаків і перетин ними кордонів держав-членів ООН. Крім того, пропонується заморозити всі закордонні рахунки лівійської Національної нафтової корпорації (Libyan National Oil Corporation), пов’язаної з Каддафі, а також Центробанку країни.

Україна. Солідаризуючись із Росією, Українська держава підтримала прийняття резолюцій РБ ООН № 1970 і № 1973 щодо ситуації у Лівії. Зокрема, в офіційній заяві щодо ситуації у Лівії Президент України Віктор Янукович окреслив чітку зовнішньополітичну позицію нашої країни, зазначивши, що «зусилля усіх причетних до ситуації у Лівії сторін мають бути, передусім, зосереджені на захисті та гарантуванні безпеки цивільного населення, в тому числі громадян України». Було зазначено, що «Україна неухильно виконуватиме положення згаданих резолюцій», адже, відповідно до Статуту ООН, резолюції Ради Безпеки є обов’язковими до виконання усіма державами-членами організації. При цьому особливо було відзначено положення резолюції № 1973 щодо неприпустимості будь-якої форми іноземної окупації території Лівії, а також наголошено на тому, що навіть в умовах запровадження над територією Лівії зони, забороненої для польотів, мають бути збережені усі необхідні можливості для надання гуманітарної допомоги та здійснення евакуації цивільного населення.

Фактично, наразі Україна якраз і займається цим питанням, відправивши до берегів Лівії десантний корабель «Костянтин Ольшанський» для евакуації громадян України.

Досить багато запитань у ситуації бажаної демократизації Лівії. Слабка аргументація військового втручання. Однак, зважаючи на його санкціонування РБ ООН, можна говорити про геополітичну важливість й економічну значимість Лівії у світлі зовнішньої політики провідних учасників операції «Одіссея. Світанок», розпочатої силами коаліції 19 березня. Наразі операцію підтримує з десяток країн світу (зокрема, Великобританія, США, Франція, Канада, Бельгія, Італія, Іспанія, Данія, Катар), однак, відсутня підтримка зі сторони Німеччини, Туреччини, Китаю, Росії. Проте, і рішучий протест з боку останніх також відсутній.

НАТО. Першочергово заявляючи про відсутність намірів щодо втручання в ситуацію на території Лівії, Північноатлантичний альянс таки вирішив розпочати операцію із забезпечення безпольотної зони, котра раніше проводилася виключно силами коаліції. За результатами засідання Ради НАТО на рівні послів від 25 березня, Альянс взяв на себе відповідальність із забезпечення безпольотної зони над територією Лівії. Основними функціями НАТО визначені питання оборонного планування, командування та координації дій, тоді як політичне управління операцією буде здійснюватися спеціально створеною контактною групою країн-учасниць коаліції, в яку також можуть увійти представники арабських країн. Роль, склад та рівень учасників контактної групи мають бути визначені на спеціальній зустрічі представників країн-членів НАТО, що проходитиме у Лондоні 29 березня.

Наразі ми можемо говорити про відсутність будь-якої агресії зі сторони НАТО, адже воно діє згідно резолюцій РБ ООН. Однак, на території Лівії Альянс залишив за собою право захищатися у випадку нападу на його повітряні сили. Крім того, наразі продовжуються переговори щодо надання силам НАТО «більш широкої ролі». Зважаючи ж, що операція навряд чи закінчиться опісля проведення її повітряної фази, можна припустити, що ця «ширша роль» Альянсу якраз і зводитиметься до наземної фази операції. У принципі, зважаючи на присутність опору зі сторони сил М. Каддафі, можна майже впевнено говорити про можливість розгортання такого сценарію.

Тобто, наразі маємо ситуацію певної «військової невизначеності», адже НАТО, перебравши на себе командування операцією в Лівії, ще повністю не визначилася з конкретними повноваженнями на території цієї країни. Розрізненість трьох частин країни у географічному й, що найголовніше, політичному плані може навіть призвести до повторення у цій пінічноафриканській країні югославського сценарію з подальшим її розподілом і розміщенням на її території іноземних військ. Щодо України, то активну роль нашої держави у цій кампанії поки що пророкувати не має сенсу. Та й навряд чи така роль могла б бути активною. Проте, можливо, у разі зміни зовнішньополітичної позиції Російської Федерації, Україна й могла б направити до Лівії свій миротворчий контингент. Зрештою, час покаже, і вже у найближчому майбутньому.