ЩОДО ПРИЙНЯТТЯ РЕЗОЛЮЦІЇ ГА ООН ПРО ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ

Попередньо задекларований інструментарій та політика України, спрямовані на протидію існуючим та перспективним загрозам національній безпеці, територіальній цілісності та державному суверенітету наразі залишаються без суттєвих змін. Разом з цим, дієвість такого інструментарію викликає досить багато нарікань. Основні пріоритети надаються дипломатичним засобам, спрямованим на захист суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, а також деескалації існуючої напруги. У цьому контексті особлива увага приділяється максимально можливому використанню потенціалу ООН та інших міжнародних організацій.

Прийняття 27 березня ц.р. переважною більшістю голосів кран-членів Резолюції ГА ООН щодо територіальної цілісності України підтвердило значний рівень підтримки територіальної цілісності нашої країни та невизнання Кримського референдуму міжнародною спільнотою. Згадана резолюція безперечно може вважатися позитивним результатом реагування ООН після цілої низки невдалих спроб отримати хоч якесь конкретне  рішення міжнародної спільноти з приводу агресії РФ, яка призвела до анексії частини української території. Що стосується змістовного наповнення згаданої резолюції, то в її тексті, нажаль, не містяться будь-які посилання на РФ, як основне джерело неправомірних дій на міжнародній арені. Разом з цим, у порівнянні із заветованим РФ відповідним проектом резолюції РБ ООН, Резолюція ГА чітко вказує на незаконний характер референдуму у Криму та м. Севастополі.  

Не дивлячись на те, що згадана Резолюція по своїй суті являється політико-правовим документом і не має юридичної сили, вона створила   необхідне  підґрунтя  для формування офіційної позиції секретаріату ООН щодо оцінки подій в Україні. За відсутності будь-яких інших рішень та офіційних рекомендацій ООН, положення Резолюції слугуватимуть «рятівною соломинкою» для Української сторони щодо підтримки подальший дій на міжнародній арені та пошуку дипломатичних шляхів розв’язання існуючої кризи. До першочергового переліку таких дій відносяться дії міжнародно-правового характеру, пов’язані із поданням позовів до міжнародних судів з питань захоплених на території Криму об’єктів української власності, інфраструктури, земель, територій, військового майна тощо, а також нарощення зусиль на міжнародній арені та залучення підтримки з боку інших міжнародних організацій.  

На цьому фоні відсутність юридичних передумов для використання подальших механізмів ООН фактично обмежує внесок організації у вирішення кризи. З огляду на неможливість ефективного функціонування РБ ООН через використання процедури вето РФ,  ГА ООН залишається основним механізмом формального реагування ООН на кризу в Україні. З метою більш ефективного використання згаданого механізму було б доцільніше докладати зусилля щодо включення до тексту відповідних резолюцій ГА ООН   конкретних рекомендацій з приводу врегулювання кризової ситуації на основі існуючих норм та принципів міжнародного права. Правда, у такому випадку Українській стороні довелося б показати справжній рівень майстерності на дипломатичному фронті, спрямований на залучення підтримки більшості у дві третини голосів держав-членів. Зовсім інших контекст мало б і включення до резолюції формального звернення від імені ГА ООН до РБ ООН з метою привернення уваги до кризи в Україні, як такої, що загрожує міжнародному миру та безпеці, у тому числі з рекомендацією щодо обговорення існуючої ситуації у рамках Ради безпеки.

 Всі ці рекомендації можуть бути корисними з точки зору подальших дій на випадок загострення ситуації та продовження військової агресії РФ на материковій території України.