УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД ДЕМОНСТРУЄ СЛАБКІСТЬ, ЗАНАДТО ПОКЛАДАЮЧИСЬ НА МАЛОЕФЕКТИВНУ ЗАХІДНУ ДОПОМОГУ

Як і під час ЄвроМайдану, українські політичні діячі (тоді – опозиціонери, нині – влада) покладають забагато марних надій на допомогу Заходу, що призводить до помилок при визначенні пріоритетів. Де-факто втративши Крим, влада практично нічого не зробила для захисту решти української території: війська досі охороняють західні кордони, яким нічого не загрожує, натомість кордони із Росією та Білоруссю залишаються незахищеними.

Незважаючи на неодноразові попередження політиків та експертів, зокрема, заяву екс-голови Меджлісу М.Джемільова від 12 березня, що російські солдати можуть захопити у Херсонській області об'єкти, які забезпечують постачання води і електроенергії, належного захисту вказаних об’єктів організовано не було. Через три доби, 15 березня, на Арабатській стрілці висадився російський десант, який зайняв позиції поблизу газорозподільної станції.

11 березня в.о. міністра оборони України І.Тенюх зробив у Верховній Раді заяву, яка деморалізує українську армію і посилює впевненість Росії у легкій перемозі[1]. Зокрема, він заявив, що із 41 тис. українських сухопутних військ готовими до бою є лише 6 тис., і що Збройні Сили України «не мають юридичного права» розпочати воєнні дії в Криму, оскільки, «де-юре відкритої агресії Росії немає»[2].

Намагаючись не давати Росії «приводу для втручання», українська влада не дає належної відсічі російським «гастролерам», які дестабілізують ситуацію в східних і південних областях. При цьому, кримські події показали, що для вторгнення в Україну Москві не потрібен ніякий привід. Навіть вбивство 13 березня російськими екстремістами прес-секретаря донецької організації партії «Свобода» було використано російським МЗС для заяви про право РФ «взяти під захист» своїх співвітчизників і співгромадян в Україні[3].

Російські ЗМІ не приховують, що за кримським сценарієм планується захоплення й інших сусідніх із РФ регіонів, перш за все, Донецька[4]. Цілком очевидно, що в цій справі Москва розраховує на підтримку місцевих сепаратистів, за якими стоять окремі народні депутати із Партії Регіонів, що реально контролюють ситуацію в Донецькій, Луганській та Харківській областях. Міліція в цих областях демонструє бездіяльність при захопленні сепаратистами державних будівель та нападів на учасників мирних акцій за територіальну єдність України. Дійшло до того, що 17 березня півсотні проросійських молодиків заблокували під’їзди до прикордонних частин у Маріуполі та в Нововазовську. При цьому, нардепи ПР звертаються із проханнями відпустити на поруки затриманих Службою безпеки України сепаратистів та ініціаторів мітингів на підтримку введення російських військ в Україну.

Українська влада має можливості вжити більш рішучих заходів як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, зокрема:

1) реально закрити кордони із РФ та Білоруссю, припинивши потік в Україну російських екстремістів та диверсантів; негайно запровадити із цими державами візовий режим;

2) передислокувати військові сили ближче до кордонів із Росією та Білоруссю, укріпити відповідні кордони;

3) посилити інформаційну політику, доносячи до власних громадян на Сході та Півдні, а також до жителів інших держав (перш за все, Росії) правдиву інформацію щодо ситуації в Україні; відкриття цілодобового супутникового мовлення новин російською, англійською та іншими мовами має бути серед першочергових пріоритетів;

4) переконати уряд Китаю виступити на захист територіальної цілісності України (нашій державі є що пообіцяти КНР за таку підтримку), зараз позиція Пекіну важливіша для Москви, ніж позиція Вашингтону;

5) активізувати двосторонню співпрацю із країнами СНД, зокрема, переконувати їх висловитися на підтримку територіальної цілісності України, адже всі вони можуть стати наступними жертвами Кремля у прагненні «захистити» російськомовне населення;

6) сформувати пакет пропозицій, який міг би стати реальною передумовою для початку переговорів із Москвою.