У липні на офіційному сайті Кремля було опубліковано статтю Володимира Путіна під назвою «Про історичну єдність росіян та українців», в якій президент Російської Федерації виклав своє бачення взаємовідносин російського та українського народів на сучасному етапі та в історичній перспективі. Більшість ідеологічних тез, використаних Путіним у його статті отримали відповідь від президента України Володимира Зеленського. На день Хрещення Русі було опубліковане відео-звернення Володимира Зеленського до українців. У відео Президент України, протиставляючи тезі Путіна про створення України за рахунок історичної Росії, підкреслив нерозривний зв’язок між Київською Руссю та Україною, «спадкоємицею однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи». За словами Зеленського, це не частина історії України, це і є історія України. «Нам не треба доводити це історичними трактатами, роботами, статтями, бо наші докази не на папері, а в металі й камені. Не у міфах та легендах, а в наших містах і на наших вулицях», - сказав Президент, натякаючи на спроби російського керівництва переписати історію, що робиться Кремлем з метою підпорядкування національних міфів державній ідеології. Кремль використовує гібридні засоби для досягнення власних політичних цілей невійськовими методами. Велику роль в цьому контексті відіграє м’яка сила Росії, драйвером якої є ідеологія «Руського миру». Таким чином, війна за розуми всередині України триває, але поки Російська Федерація досить успішно веде війну на когнітивному рівні, нав’язуючи населенню України власні погляди та наративи.
У своїй статті Володимир Путін маніпулює багатьма фактами та фактично нав’язує суто російське бачення щодо питань міжнародної політики, зокрема, в контексті російсько-українських відносин. В даній ситуації важливо звернути увагу на ті заяви, які трактують події сьогодення та які можуть вплинути не тільки на електоральні вподобання українців, але й позначитись на внутрішньополітичній ситуації в Україні.
В першу чергу це питання війни, адже для більшості населення, згідно з соцопитуваннями, ця проблема є найбільш турбуючою. Володимир Путін покладає провину за конфлікт на Донбасі виключно на українську сторону та діюче політичне керівництво України. «Державний переворот, а услід за ним дії київської влади, неминуче спровокували протистояння і громадянську війну... Росія зробила все, щоб зупинити братовбивство. Були укладені Мінські угоди, які націлені на мирне врегулювання конфлікту в Донбасі. Переконаний, що вони, як і раніше, не мають альтернативи... Під час офіційних переговорів, особливо після «обсмикування» з боку західних партнерів, представники України періодично заявляють про «повну прихильність» до Мінських угод, насправді ж керуються позицією про їхню «неприйнятність». Не налаштовані всерйоз обговорювати ані особливий статус Донбасу, ані гарантії для людей, які живуть тут. Віддають перевагу експлуатації образу «жертви зовнішньої агресії» і торгівлі русофобією. Влаштовують криваві провокації в Донбасі. Тобто, у будь-який спосіб привертають до себе увагу зовнішніх покровителів і хазяїв».
Звинувачення президента РФ не залишились без відповіді. Володимир Зеленський відрефлексував на них в своєму інтерв’ю для телеканалу «Дом», яке було оприлюднено 5 серпня. Голова держави заявив, що для виконання «Мінських угод» потрібно хоча б припинити стріляти. Головним досягненням уряду Зеленського в рамках мирного врегулювання було укладання режиму повного та всеосяжного припинення вогню 27 липня 2020 року. Укладене перемир’я позитивно вплинуло на життя прифронтових територій, де громадяни України вперше за 7 років війни протягом декількох місяців поспіль не чули збройних зіткнень та могли не боятись за власне життя.
Разом з цим в рамках президентської ініціативи «Велике будівництво» прискорився інфраструктурний розвиток регіону, будівництво доріг та шкіл, розвиток спортивної інфраструктури. Внаслідок прийнятої урядової програми, мешканцям, що втратили житло внаслідок збройної російської агресії, були призначені виплати у випадку якщо житло було повністю зруйновано, або якщо житло можна відновити, воно підлягає реконструкції в найближчі терміни. На додаток, перемир’я створило можливості для впровадження низки ініціатив, спрямованих на покращення умов життя у прифронтових містах, таких як відновлення прямого залізничного сполучення між Києвом та Авдіївкою, або відновлення електропостачання у населеному пункті Опитне, мешканці якого з самого початку війни жили без електроенергії.
Умовне перемир’я яке прийнято називати гібридним миром, закладало основу для прискорення відновлення підконтрольної частини Донецької та Луганської областей та подальшого мирного врегулювання на Сході України. Однак, починаючи з січня цього року на лінії зіткнення почалося загострення, яке супроводжувалося агресивною риторикою представників Російської Федерації щодо необхідності виконання Україною саме політичної частини «Мінських угод» та закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції. Ескалація продовжується й досі, а пік припав на квітень, коли Росія сконцентрувала більше 100 тисяч військових на кордоні з Україною.
Таким чином, Російська Федерація зірвала досягнення в рамках мирного урегулювання в її гуманітарній частині, концентруючись на власних геополітичних цілях. Показово, що Президент України в своєму інтерв’ю акцентував увагу на розумінні урядом тих складних умов, в які потрапили громадяни на окупованих територіях та висловив впевненість, що в майбутньому, після повернення ОРДЛО та Криму, ці громадяни повернуться додому, в Україну. «Але люди різні, обставини різні. Адже хтось залишився там доглядати за своїми рідними, які лежать, і, щоб вижити, вони змушені отримувати російські паспорти або якийсь інший «документ». Або щоб мати можливість там працювати, а їм кажуть: сюди ти не можеш влаштуватися без російського паспорта». Відповіді керівництва України на російські наративи є важливими з точки зору формування суспільної думки серед населення України. Інформаційна боротьба за розуми триває і українському уряду ще доведеться докласти великих зусиль, щоб обмежити російський вплив на своїх громадян.
Після публікації статті Путіна, українські соціологічні дослідницькі компанії провели низку соцопитувань, в яких вони запитали думку українців щодо тез російського президента та їхнього бачення історичного минулого українців та росіян. Згідно з опитуванням, яке було проведено соціологічною групою «Рейтинг», 41% українців вважають себе та росіян одним народом, що належить до одного історичного та духовного простору. Опитування 2500 осіб було проведено в період з 23 по 25 липня в усіх регіонах, окрім окупованих Росією українських територій. Серед тих, хто погоджуються з даною тезою найбільшу частину складають віряни ПЦУ Московського Патріархату та виборці проросійських партій, зокрема, серед виборців партії Віктора Медведчука «ОПЗЖ» таких 86% опитуваних, партії Євгенія Мураєва «Наші» 85%, партії Шарія 82%. Однак, досить неочікувано, з путінською тезою про «один народ» погодилась велика кількість виборців інших партій. Це, наприклад, 48% Радикальної партії, 45% електорату партії «Батьківщина», 40% партії Голос, а також кожний третій виборець правлячої партії «Слуга Народу» (35%). Найбільш несподіваним став віковий показник опитаних. Сприйняття путінської тези фактично не залежала від віку і результати виявились приблизно однаковими. Більше того, люди віком від 18 до 29 років, які народились в незалежній Україні та ніколи не жили в Радянському Союзі, в даному опитуванні, найчастіше погоджувались з тезою президента Росії. 44% відповіли «так», проти 52% тих, хто не погодились с тезою про «один народ».[1]
Зовсім протилежні результати були опубліковані у дослідженні Центру Разумкова, яке проводилось вже після опитування групи «Рейтинг» та після рефлексії українського керівництва на липневу статтю, що супроводжувалося активним обговоренням у ЗМІ. Згідно з цим опитуванням, лише 12,5 % погодились з тезою про те, що жодної історичної основи для уявлень про окремий від російського український народ не було і не могло бути, а виокремлення українців і білорусів як окремих народів було результатом радянської національної політики. Водночас, 70,4% з тезою не погодились.[2] Дані результати можуть свідчити про те, що українська суспільна думка сильно залежить від інформаційного поля, в якому громадяни України перебувають.
Це говорить про те, що починаючи з 2014 року керівництво України мало що зробило для обмеження російського інформаційного впливу всередині держави. В більшості прифронтових міст, що знаходяться під контролем уряду, досі здійснюється мовлення державних телеканалів Російської Федерації, водночас, мовлення українських каналів є обмеженим. Наративи, які просуває Кремль не тільки впливають на частину українського електорату, але й потім можуть використовуватися для виправдання військової агресії. Тому, зміцнення спроможностей держави на інформаційному фронті, посилення ефективності державної гуманітарної політики, в складних умовах гібридної війни та обмежених ресурсів, має бути пріоритетом для уряду України та одним з головних напрямів взаємодії з міжнародними партнерами.
- http://ratinggroup.ua/research/ukraine/obschestvenno-politicheskie_nastroeniya_naseleniya_23-25_iyulya_2021.html
- https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy-ukrainy-golovnykh-tez-statti-v-putina-pro-istorychnu-iednist-rosiian-ta-ukraintsiv