7 грудня 2021 року відбулась відеоконференція за участі президентів США та Російської Федерації. Подія, що привернула увагу всіх світових ЗМІ, однак, не завершилась остаточним врегулюванням кризи, спричиненої розгортанням російських військ біля українського кордону. Перемовини двох президентів тривали понад дві години. Вочевидь, питання України було не єдиною з тем порядку денного зустрічі. Однак, саме на ескалації навколо України акцентували сторони у своїх заявах за результатами відео-конференції. У заяві Білого Дому зазначалося, що США та союзники дадуть відповідь рішучими економічними та іншими заходами у разі військової ескалації. Президент Байден підтвердив свою підтримку суверенітету та територіальної цілісності України та закликав до деескалації та повернення до дипломатії.
Також американська сторона підкреслила, що обидва президенти доручили своїм командам продовжити роботу в напрямі деескалації і що США зроблять це у тісній координації з союзниками та партнерами. США усіляко демонструють, що діють у питаннях безпеки на європейському континенті спільно з європейськими країнами-членами НАТО. Перед відео-конференцією Джо Байден в межах своєї човникової дипломатії провів перемовини з лідерами Німеччини, Франції, Італії і Британії. З Володимиром Зеленським президент США поговорив вже після зустрічі з президентом Росії. Відсутність координації з українською стороною викликало занепокоєння щодо можливого рішення американського керівництва вирішити конфлікт за рахунок України. Російський президент В.Путін під час відео конференції взяв на себе ініціативу і в ультимативній формі вимагав юридично зафіксованих гарантій, що виключають розширення НАТО у східному напрямку, перспективу членства України в Альянсі та розміщення у суміжних з Росією державах ударних наступальних систем озброєнь. Президент США заявив, що таких гарантій він не може дати, оскільки це питання залежить від волі українського народу та країн-членів НАТО. Натомість Байден запропонував Путіну підготувати пропозиції про нову систему безпеки в Європі. Такий крок підірвав би Вашингтонський договір, однак, залишається ймовірність, що сторони могли досягти усної домовленості.
Помічник президента США з національної безпеки Джейк Салліван після перемовин Джо Байдена та Володимира Путіна провів прес-брифінг, під час якого розкрив деякі деталі переговорів. За його словами, США не «погрожували РФ пальцем», але відверто пояснили, які наслідки чекають на Росію в разі військового вторгнення в Україну. Як було сказано, Штати тепер готові зробити те, чого не готові були зробити 2014 року. Салліван позначив декотрі з цих заходів: санкції проти «Північного потоку-2», заборона на дії з суверенним боргом РФ на вторинному ринку, санкції проти найбільших російських банків і фінансової системи РФ, які обмежать конвертацію російської валюти, а також збільшення військової допомоги Україні.[1] Разом із погрозою застосування відповідних заходів проти Росії, Джо Байден прямо заявив, що американські військові не стануть захищати Україну. У випадку повномасштабної агресії, за словами президента США, держава збільшить присутність у Східній Європі. Відвертість американського президента фактично прибрала один з елементів стримування Росії, адже до цього Кремль міг враховувати можливе втручання НАТО у конфлікт. Тепер стає цілком зрозуміло, що у разі повномасштабної агресії Україна залишиться віч-на-віч з Росією і держава може розраховувати лише на технічну допомогу. Американські війська у грудні провели інспекцію стану українських систем ППО, тому, цілком ймовірно, що США вже обмірковують можливість покращення спроможностей України захищати власний авіапростір.
Як показав відео-саміт Байдена та Путіна, США готові у координації з європейськими союзниками, утримувати Росію від повномасштабного вторгнення в Україну. Однак, наразі, без суттєвої ескалації, адміністрація Джо Байдена не готова вводити нових обмежень проти Росії та посилювати санкції. У цьому проявляється двозначність поточної позиції США щодо Росії. З одного боку, США намагаються обмежити негативний вплив російської політики на європейському континенті, з іншого – не бути втягнутими у прямий конфлікт. Тому, замість посилення військової присутності, надається перевага запровадженню санкцій, однак не надто суворих, щоб залишався елемент стримування, адже російське керівництво розумітиме, що загострення призведе до економічних наслідків.