28 січня в місті Донецьк, на так званому «Інтеграційному форумі», було презентовано доктрину «Руський Донбас». На даному форумі, в тому числі, були присутні депутати Держдуми та головна редакторка Russia Today Сімонян.
Представники квазі-республік позиціонують даний документ «ідеологічною основою державної політики Донецької та Луганської народних республік». Доктриною визначаються низка завдань. Це, зокрема: формування в населення окупованих територій Сходу країни особливого погляду на історію, основу якої складають ідеали і цінності «російської цивілізації»; «сприяння зміцненню російської національної самосвідомості, патріотизму, гордості народу Донбасу за свою Батьківщину (Росію) і відповідальності за її майбутнє; «вироблення основних орієнтирів державної політики», які, в тому числі, будуть спрямовані на «протидію сучасному «нацизму» та українському націоналізму»; «засвідчення історичної, культурної та соціально-економічної спільності Донбасу з Росією»; «визнання духовної спадщини Донбасу невід’ємною складовою російської культури»; «повернення Донбасу як суб'єкта у сферу російського історичного простору».
Фактично, документ є продовженням політики русифікації окупованих територій. За інформацією «Східної правозахисної групи», доктрина була написана в адміністрації президента Російської Федерації, під керівництвом начальника управління з прикордонного співробітництва Олексія Філатова, на основі ідей Євразійства Олександра Дугіна.
Відтепер на окупованих територіях формуватиметься нова реальність, яка не матиме нічого спільного з Українською державою. До окупації ОРДЛО у школах Донецька та Луганська функціонували як російськомовні, так і україномовні школи, наразі всі українські школи були скасовані. Освіта здійснюється виключно російською мовою, за російськими підручниками. На сьогодні на окупованій території Донбасу створюється штучна «руська ідентичність», однією з основних завдань якої є формування «образу ворога» в особі України та всього, що пов’язане з українською культурою за принципом «ми – вони вороги». При цьому в школах вже навчаються діти, які були народжені після початку бойових дій та все життя живуть в парадигмі російської пропаганди.
Одним з завдань доктрини «Руський Донбас» є мобілізація бойового духу бойовиків, що входять до складу 1 -го і 2-го армійських корпусів сухопутних військ Збройних сил РФ що ведуть бойові дії на Донбасі і розміщені на території квазі-республік. Під час перемир’я, квазі-республіки, які Кремль часто використовує як елемент тиску на українську владу, в тому числі, вдаючись до загострень на лінії зіткнення, фактично втрачали сенс свого існування. Починаючи з осені 2020 року в російському інформаційному полі все частіше лунали заяви про те, що Україна, нібито, готується до наступу з метою повернення територій за Карабаським сценарієм.
Таким чином, Кремль, за допомогою власних інформаційних ресурсів, просував наратив про нібито плани України почати наступ на Сході країни. Станом на сьогодні чергова домовленість про «повне та всеосяжне припинення вогню», яка набула чинності 27 липня 2020 року, фактично не працює. Зокрема, це визнав голова української делегації у Тристоронній контактній групі зі врегулювання ситуації на Донбасі Леонід Кравчук. «Ми не можемо далі вдавати, що воно (перемир’я) є. Треба говорити правду, біле називати білим, а чорне – чорним. Росіяни починають діяти зухвало, відкрито, не ховаючи своїх намірів. Тому ми маємо бути готовими до будь-яких непередбачуваних дій із боку агресора. В ОРДЛО перебувають російські найманці, командири і російська зброя. Ми не знаємо, коли її можуть задіяти, але маємо бути до всього готовими і ставитися уважно до всього, що відбувається» – заявив він.[1]
Вочевидь, свої наміри російська сторона чітко окреслила в січневій доктрині. Наразі більш ніж половина території Донецької та Луганської областей залишається під контролем української влади, у той час як 7 районів окуповані російськими військами, це: Горлівський, Донецький, Кальміуський, Алчевський, Довжанський, Луганський та Ровеньківський райони. У найближчій перспективі доктриною визначається мета «встановлення контролю ДНР і ЛНР над усіма територіями колишніх Донецької і Луганської областей». В документі декілька разів згадується концепція «Новоросії», а державність України неодноразово ставиться під сумнів.
Російська сторона своїми послідовними діями вкотре доводить, що не зацікавлена у розв’язанні конфлікту на Донбасі. Фактична економічна інтеграція окупованих територій, та спроби надання їм суб’єктності, паспортизація, постійні порушення режиму тиші відтепер доповнені офіційною ідеологією. Такі дії суперечать мінським домовленостям та створюють додаткові перешкоди на шляху потенційної реінтеграції Донбасу. 14 лютого було опубліковано частину бесіди Володимира Путіна з головними редакторами російських ЗМІ, під час якої президент Росії заявив, що «РФ не кине Донбас». Таким чином, він підтвердив наміри Росії продовжувати конфлікт на Сході України.
Наростання інформаційної агресії через підконтрольні проросійським силам українські телеканали та посилення позицій прокремлівської партії ОПЗЖ в органах місцевої влади України на фоні триваючої агресії з боку Російської Федерації, нарешті змусило українське курівництво вживати контр-заходи по позиціях «п’ятої колони». Президент України своїм Указом від 2 лютого ввів негайно в дію рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» - і в результаті з ефіру в той же день, зникли три загальнонаціональні канали: 112, News One і ZIK, які використовувалися для відкритої і агресивної пропаганди цінностей держави-агресора. Крок Зеленського, безумовно, зміцнює безпеку держави в інформаційному просторі. Проте, оскільки спроможності Росії впливати на думку українців значно зменшились, українська влада має бути готовою до того, що Кремль змінить пріоритети з інформаційного тиску на військовий.
Володимир Зеленського все ще сподівається завершити конфлікт на Сході країни дипломатичним шляхом. Наразі команда Президента розробляє дорожню карту щодо виконання Мінських угод. Дана ініціатива має сприяти подальшому виконанню домовленостей та врегулюванню конфлікту. Проте, зважаючи на позицію Росії, яка наразі не зацікавлена у врегулюванні та готова надалі платити ціну у вигляді санкцій за окупацію ОРДЛО, вірогідність того, що дорожня карта дасть бажаний результат є досить низькою. Ціна за агресію для Росії має постійно збільшуватись, тому багато що залежить від позиції європейських держав, особливо, Франції та Німеччини. Нова надія на те, що політика Європейського Союзу стосовно РФ стане більш жорсткою з’явилася після нещодавньої провальної зустрічі Лаврова та Боррелля. Проте, навіть після цього, посли країн Європейського Союзу затвердили рішення про санкції через арешт Навального лише тільки проти глав чотирьох російських відомств.
Ініціативи, які розробляє адміністрація Зеленського свідчать про те, що Президент України не втрачає надії на мирне повернення окупованих територій. Проте, всі проекти, які висуває Україна зустрічають опір у вигляді небажання Кремля йти з Донбасу. І це вже офіційно підтвердив В.Путін своєю фразою «РФ не кине Донбас». Фактично відбувається глибока інтеграція окупованих територій Донбасу в Росію, як це робилось в Криму з початком його окупації російськими військами в 2014 – 2015 роках. Ця «інтеграція» супроводжується поглибленням економічних зв’язків з російськими регіонами, російською паспортизацією, а, відтепер, підкріплюється формуванням офіційної ідеології руського фашизму. Таким чином на окупованих територіях Донбасу Москва вибудовує нацистську модель тоталітарного мілітарного режиму, яка може бути поширена на всю територію Російської Федерації і на прилеглі до неї території, цинічно звинувачуючи при цьому у «фашизмі» саму Україну.
В таких умовах війни не виграються дипломатією. Існує велика ймовірність, що найближчим часом Офісу президента України доведеться зрозуміти, що навіть зниження інтенсивності конфлікту та подальше його замороження на довгий термін є майже неможливим завданням, не говорячи вже про виконання мінських домовленостей у тому вигляді, який задовольняє Україну. Адже мінські домовленості були підписані саме після військової перемоги російських Збройних сил та закріплювали їхній військовий успіх. Головним завданням, яке має поставити керівництво України для повернення окупованих Росією територій ОРДЛО, має полягати у підвищенні ціни за окупацію українських територій та зміцнення військової потуги держави для забезпечення готовності повернення території військовим шляхом.