У травні Джозеф Байден оголосив рішення про зміну своєї позиції щодо побудови газопроводу «Північний потік-2». У спадок від минулої адміністрації, новому керівництву Сполучених Штатів дістались жорсткі санкції проти російсько-німецького проєкту, схвалені Конгресом та президентом Дональдом Трампом. Однак, з метою зміцнення трансатлантичних зв’язків з Німеччиною, країною, яка за задумом президента Сполучених Штатів, має посісти одну з провідних ролей у американській європейській стратегії, Джо Байден пішов на поступки з питання щодо якого немає єдності ані всередині Європи, ані всередині Сполучених Штатів. Адміністрація Байдена оголосила, що санкції будуть введені лише проти підрядників трубопроводу, але не проти компанії, яка контролює проєкт, Nord Stream 2 AG, або її генерального директора Маттіаса Варніга, громадянина Німеччини, тісно пов'язаного з Володимиром Путіним. Три місяці потому, Російська Федерація оголосила про добудову газогону. Однак, закінчення будівництва не означає завершення боротьби проти введення його в експлуатацію, тому події навколо «Північного потоку – 2» все більше постають на порядку денному європейської та американської політики.
Газопровід все ще не введено в експлуатацію, а країни, що виступають проти російсько-німецького геополітичного проєкту продовжують боротьбу юридичними засобами. У липні Європейський суд виніс рішення на користь Польщі в суперечці про потужності газопроводу Opal, який є сухопутним відведенням «Північного потоку». Суд постановив, що «Opal» повинен відповідати правилам енергетики ЄС і ніяких винятків «бути не повинно», а отже, рішення про можливість використання газопроводу лише на 50% є остаточним. Наприкінці серпня вже суд Дюссельдорфа постановив, що «Північний потік – 2» має відповідати газовій директиві ЄС і 50% пропускної потужності газогону повинні резервуватися для альтернативних постачальників. Тепер газогін ще має пройти відповідну сертифікацію перед введенням у експлуатацію. Цей процес може зайняти близько 4 місяців. Тим часом у Вашингтоні Конгрес продовжує роботу з метою повторного накладення санкцій на «Північний потік – 2». На противагу політиці Джо Байдена, Нижня палата схвалила поправки до оборонного бюджету, які передбачають накладення санкцій проти газогону, незважаючи на те, що більшість Палати представників складають однопартійці Байдена. Це рішення має ухвалити Сенат.
Питання протидії «Північному потоку – 2» охоплює економічні та безпекові фактори. Термін угоди про транзит російського газу до ЄС територією України, підписаної наприкінці 2019 року, закінчується 31 грудня 2024 року. На додаток, Російська Федерація вже домовилась з Угорщиною про постачання газу в обхід України з 1 жовтня. На додаток, існує ймовірність, що після сертифікації Північного потоку – 2, Росія зможе повністю відмовитись від транзиту газу українською територією. За оцінкою Міністра Фінансів України, держава у такому випадку втратить 1,5 мільярди$ на рік. Також, у разі відсутності транзиту російського газу, ГТС буде забезпечувати потреби лише українських споживачів, які складають приблизно 30 млрд куб. м газу на рік. При цьому щоб не перекладати додаткове фінансове навантаження на побутового споживача, ГТС буде оптимізовано для задоволення потреб виключно внутрішнього ринку газу. Якщо щось станеться з «північними» чи «турецькими» потоками, Україна не зможе забезпечити додаткові обсяги транзиту газу до Європи. І це буде проблемою Європи.[1]
Українські урядовці протягом всього терміну будівництва «Північного потоку – 2» застерігали щодо безпекових загроз, які несе даний проєкт не тільки для України, але й для Європейського Союзу в цілому. Натомість, за задумом німецьких політиків, завершення будівництва труби зміцнить позиції їхньої держави в якості транзитера та газового хабу та у перспективі дозволить впливати на ціноутворення газу у Європі. Однак, події, що відбулись протягом вересня яскраво демонструють, що вартість російського газу вимірюється не тільки у грошових одиницях, але й має політичну ціну. Наразі оптові ціни на європейському ринку газу б'ють рекорди: в середині вересня вони перевищили 800 доларів за тисячу кубометрів, 22 вересня – впритул наблизилися до 1000 доларів, а 28 вересня перевищили поріг в 1000 доларів. Стрибок цін відбувається на тлі недостатньо заповнених газосховищ ЄС російським газом: на дві третини від їхнього обсягу, що нетипово мало для осіннього сезону. Найменш заповнені – окремі газосховища в Німеччині: саме ті, які належать російському «Газпрому», найбільшому постачальнику газу в регіоні. Нині вони мають лише кілька відсотків блакитного палива від загального об'єму. Російське керівництво зростання вартості на газ обумовлює вибухом на території одного з підприємств «Газпрому», водночас, прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що новий газопровід «істотно збалансує цінові параметри на природний газ в Європі, зокрема й на спотовому ринку».
Отже, російське керівництво прямо запропонувало знизити ціну на газ, якщо «Північний потік – 2» запрацює без відповідної сертифікації. Бажання німецького керівництва посилити геополітичне значення своєї держави призводить до посилення залежності усього Європейського Союзу від Російської Федерації. Російсько-німецький проєкт грає на руку Володимиру Путіну, який вирішив заморити Європу холодом, спустошивши європейські газові родовища. Можна очікувати, що чим більше Путін буде тиснути на Європу, тим більше поступок він отримає від урядів, які намагатимуться уникнути проблем, що можуть виникнути через нестачу енергоносіїв цієї зими. Удар по економіці може призвести до нестабільності всередині країн Європи, а отже, похитнути позиції правлячих урядів. Ба більше, Німеччина, яка так активно просувала «Північний потік – 2» сама вже постраждала від енергетичного шантажу Москви. Нещодавно стало відомо, що німецька компанія Deutsche Energiepool припинила поставки газу клієнтам через високі ціни на газовому ринку. За їх словами, компанія більше не може продовжувати постачання через економічну недоцільність. Тому вони змушені розірвати багато з укладених контрактів.
Відсутність належної координації та узгодженості зовнішньополітичних дій між країнами-членами Європейського Союзу, а також нехтування спільними європейськими інтересами окремими державами, призводить до послаблення організації зсередини. Геополітичний проєкт «Північний потік - 2», в першу чергу, грає на руку Російській Федерації яка поширює вплив на Європу та успішно імплементує стратегію газової експансії. Масштаби кризи, яка була штучно утворена Російською Федерацією на європейському ринку газу, шляхом обмеження постачання блакитного палива, роблять уряди європейських країн вразливими та залежними від рішень, які приймаються у Кремлі. Водночас дана ситуація нагадує Європейському Союзу та Україні про необхідність збільшення рівня власного видобутку газу та диверсифікації енергоносіїв.
- 1.https://kosatka.media/uk/category/gaz/news/makogon-poterya-tranzita-gaza-cherez-territoriyu-ukrainy-eto-problema-dlya-evropy