Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Чи приєднається Європа до американо-китайського протистояння і чим воно загрожує Україні

 

Протягом літа світова спільнота стала свідком кардинальних геополітичних перетворень. Президент Сполучених Штатів після декількох місяців внутрішньополітичної роботи розпочав активну імплементацію нової американської зовнішньополітичної стратегії. Американський президент провів низку зустрічей з лідерами держав, які мали б посісти важливе місце у стратегії Джозефа Байдена. Головною ідеєю цієї стратегії стало формування альянсу демократичних держав в різних регіонах світу на противагу авторитарному Китаю. У пам’яті досвідченого Джозефа Байдена все ще залишаються спогади про період Холодної війни, коли за часів Ніксона Сполучені Штати здобули стратегічну перевагу над Радянським Союзом завдяки американо-китайському зближенню. З метою послаблення КНР та отримання стратегічних переваг над Пекіном, Джо Байден прийняв рішення спробувати розіграти російську карту та повторити успіх розпочатий адміністрацією Ніксона. Однак, недосконале виконання визначеного  Джо Байденом плану та нехтування об’єктивними чинниками призвели до прорахунків, які матимуть довгострокові наслідки як для Сполучених Штатів, так і для України. 

10 червня США та Велика Британія підписали «Нову Атлантичну Хартію». Документ мав не меті перегорнути сторінку у відносинах між двома країнами, які постраждали від доктрини Дональда Трампа «America first», підтверджував особливі відносини між Сполученими Штатами та Сполученим Королівством та намір координувати політику для підтримання колективної оборони та міжнародної стабільності. Після цього, 15 липня, у Вашингтоні президент Сполучених Штатів підписав відповідний документ з очільницею Німеччини, канцлеркою Ангелою Меркель. Документ під назвою «Вашингтонська декларація» так само визначав стратегічне партнерство між двома державами та, зокрема, намір спільно протистояти безпековим загрозам. Отже, новим очільником Білого дому було визначено основних партнерів у Європі в протистоянні з Китаєм. 

Якщо Велика Британія мала підтримувати США як у Європі так і в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході, то Німеччина, за задумом Байдена, має зайняти місце головного партнера на європейському напрямку. Для відновлення двосторонніх відносин, Берлін отримав від Вашингтона карт бланш на добудову газогону «Північний потік – 2». Рішення зняти санкції з компанії-оператора газопроводу викликало потужну критику з боку обох американських партій, а також обурення східноєвропейських держав, однак добудова «Північного потоку – 2» стала майже довершеним фактом. Домовленості американського президента та канцлерки Німеччини були укладені без будь-яких зобов’язань та гарантій з боку як німецької, так і російської сторони. І як би не намагався Джо Байден запевнити своїх партнерів та опонентів у тому, що не дозволить використовувати газ як зброю, фактично, Сполучені Штати у підсумку не мають жодних важелів впливу на Росію та Німеччину. 

Німецька сторона у разі використання Росією газу як зброї не має намірів блокувати роботу проєкту. Про це свідчать слова німецьких урядовців, які в інтерв’ю виданню «Bloomberg» прямо заявили, що замість накладання санкцій на газопровід, Німеччина у такому випадку сконцентрується на ширших санкціях в межах Європейського Союзу. Зовнішньополітичний задум Джозефа Байдена зіткнувся з об’єктивною реальністю, в якій Німеччина розпочала власну геополітичну гру. 

По-перше, Берлін вже дав зрозуміти, що має намір розвивати відносини з Китаєм виходячи з власних національних інтересів. По-друге, після завершення будівництва «Північний потік – 2», Німеччина, територією якої транспортується газ не тільки з Росії, а й з Норвегії, стає найбільшим транзитером блакитного палива в Європі. Водночас, Російська Федерація також розширює свій власний вплив на Європейському континенті. На тлі підписання угоди з Угорщиною щодо постачання газу в обхід України на 15 років, ми вже спостерігаємо за тим як Російська Федерація використовує паливо для подальшого послаблення України. Німеччина, яка свідомо посилює енергетичне співробітництво з Кремлем, виступає головним партнером Російської Федерації у Європі. При цьому Берлін, керуючись прагматизмом в дусі політичного реалізму, нехтує принципами енергетичної солідарності Європейського Союзу та свідомо завдає шкоди іншим державам-членам. Варто навести цитату з резюме Суду Європейського Союзу аргументів Німеччини щодо «Північного потоку – 2»: «Принцип енергетичної солідарності, викладений у статті 194 (1) Договорі про функціонування Європейського Союзу, не має обов’язкової дії у тому сенсі, що він не тягне за собою прав та обов’язків Європейського Союзу та держав-членів. На думку Федеративної Республіки Німеччини, це абстрактне, суто політичне поняття».[1]

 Схоже, що на континенті складається ситуація якою марили відомі російські геополітики. Німеччина та Російська Федерація розподіляють Європу на сфери впливу. Остаточне становлення нового Віденського концерту стало можливим внаслідок подій, які відбулися далеко від Європи, а саме – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, що характеризується зміною пріоритетів зовнішньої політики адміністрації Джо Байдена на користь американо-китайського протистояння. Оптимізація ресурсів наразі не призвела до посилення позицій США. Навпаки, вакуум влади, що з’являється в результаті виходу США заповнюють конкуренти Вашингтону – Росія та Китай. 

Справжнім провалом зовнішньої політики адміністрації Джо Байдена став Афганістан. Після поспішного виводу американських військових, Талібан швидко взяв під контроль весь Афганістан. Таліби захопили велику кількість зброї та військової техніки. Після втрати владою Афганістану столиці – Кабулу, у місті стався колапс. Тисячі іноземців, в т.ч. американців та афганців, які співпрацювали із західними державами не встигли виїхати з країни до приходу талібів. Виїзд з країни став для цих людей питанням життя та смерті. В умовах напіванархії, ситуацією скористалися терористи з Ісламської держави, які влаштували теракти, внаслідок чого загинули щонайменше 85 осіб, в тому числі 13 американських солдатів. Число жертв серед афганців може бути значно вищим: американське видання The Wall Street Journal з посиланням на співробітника сфери охорони здоров'я в Кабулі повідомляє про майже 200 загиблих. Дії американської адміністрації поставили під удар контингенти інших країн-членів НАТО. Вивід військ не був скоординований по лінії Північноатлантичного альянсу. Це, в свою чергу, вдарило по урядах стратегічних партнерів США – ФРН та Великобританії. В даному випадку ми спостерігаємо пряму суперечність Новій Атлантичній хартії, принципами якої адміністрація Байдена просто знехтувала. Отже, наразі відбувся удар по обом напрямкам стратегічного партнерства Вашингтону. В Європі Німеччина зближується з Росією, а події на Близькому Сході змусять Лондон в меншому ступені сподіватись на свого головного партнера. Джо Байден не зміг домовитись із союзниками так само як він не зміг домовитись із Володимиром Путіним. На зустрічі у Женеві, як повідомляє The Wall Street Journal, Джо Байден намагався узгодити з президентом Росії потенційну співпрацю навколо Афганістану після виводу американських військ. Президент США хотів залишити військовий контингент в регіоні і розглядав Узбекистан та Таджикистан як можливі країни для його розміщення. Однак, Володимир Путін категорично відкинув можливість присутності американських збройних сил у Центральній Азії, регіоні, який Кремль вважає власною зоною впливу.

Неспроможність США домовитись з Талібаном та захистити власні інтереси в Афганістані буде сприйнято у Москві за слабкість. В контексті німецько-російського зближення та провалу Джо Байдена на Близькому Сході, Кремль спробує поширити вплив на прикордонні країни. Розуміючи, що ані Сполучені Штати Америки, ані Європейський Союз та НАТО не готові воювати за Східну Європу, найближчим часом існує ймовірність завершення аншлюсу Республіки Білорусь Росією та розширення збройної агресії проти України. Український уряд має змістити акцент з конфлікту на сході України, який наразі намагаються врегулювати в «Нормандському форматі» за рахунок суверенітету та територіальної цілісності України та визнати факт війни з Російською Федерацією. Україна має на законодавчому рівні визнати Росію воюючою стороною, а територіям «ОРДЛО» і Криму надати статус окупованих територій. Відповідно до статті 51 статуту ООН, Україна матиме право на самооборону. Українському керівництву необхідно посилювати співробітництво з країнами-членами Бухарестської дев’ятки та Люблінського трикутника, створювати антипутінську коаліцію та посилювати військову спроможність і готовність країни до можливої повномасштабної військової агресії. 


  1. https://glavcom.ua/world/observe/pivnichniy-potik-2-proshchalne-tango-baydena-ta-merkal-pid-melodiyu-putina-775801.html
  2. https://www.dw.com/uk/viiskovi-ssha-vbyly-dvokh-vatazhkiv-islamskoi-derzhavy-v-afhanistani/a-59013998