Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Чи може бути європейська безпека без Європи?

 

Потрапивши у становище коли безпекова ситуація на європейському континенті вирішується між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією, без участі ЄС, Євросоюз намагається долучитись до формування нового безпекового порядку та відновити свою суб’єктність. Наприкінці грудня, коли вже було відомо про заплановане проведення перемовин між США та РФ, РФ та НАТО, а також засідання Постійної Ради ОБСЄ у Відні, Високий представник ЄС Жозеп Боррель у телефонному інтерв’ю німецькому виданню Die Welt заявив, що ЄС має бути долученим до перемовин про архітектуру безпеки в Європі, а вже на початку січня, коли зазвичай дипломати беруть паузу у своїй діяльності, поїхав на Донбас. Вперше з початку російської агресії проти України Високий представник ЄС відвідав зону бойових дій на Сході України. Жозеп Боррель на прес-конференції, що відбулась у Станиці Луганській підкреслив, що це вдалий момент для відвідування Донбасу, зважаючи на зміну геополітичного ландшафту. 

Подорож на Схід України була демонстрацією наміру Євросоюзу більш активно розв’язувати проблеми на континенті, а криза, спричинена агресією Росії проти України була окреслена як проблема усієї Європи. Тему геополітики Високий представник ЄС підіймав декілька разів, зазначивши, що питання безпеки України має обговорюватись виключно з Україною, а процес обговорення безпеки Європи має відбуватись за участі Європейського Союзу та України. Таким чином, відбулась кардинальна зміна загальноєвропейської позиції щодо конфлікту на Сході України, що є позитивним сигналом для Києва, адже питання суб’єктності ЄС ставиться у залежність від вирішення російсько-українського конфлікту. При цьому, однак, європейські країни досі мають різне бачення щодо шляхів взаємодії з Російською Федерацією. Перед зустріччю міністрів закордонних справ та оборони країн Європейського Союзу, що відбувалась 13-14 січня у французькому місті Брест, Жозеп Боррель написав статтю, у якій наголосив на цьому аспекті, підкресливши, що країни ЄС мають прийти до єдиної позиції, а також обґрунтувати свою роль, підкріпивши її конкретними напрямками дій.[1]

Держави Балто-Чорноморського регіону, які безпосередньо знаходяться поруч з Росією, виступили категорично проти виконання пропозицій, так званих «гарантій безпеки», які висунув Кремль до НАТО. Швеція та Фінляндія, які не є членами Північноатлантичного альянсу протягом тривалого часу дотримувались політики нейтралітету, гучно заявляючи про своє право самостійно визначати свій зовнішньополітичний курс. Президент Фінляндії Саулі Нііністьо заявив, що вимога Росії щодо нерозширення НАТО суперечить європейському порядку безпеки і сказав, що його країна може розглянути можливість вступу до Північноатлантичного альянсу. Обидві країни фактично вже інтегровані у європейську безпекову архітектуру, мають високий рівень співробітництва зі США та НАТО, а також з іншими нордичними державами, з якими Швеція та Фінляндія здійснюють військову кооперацію в межах NORDEFCO. Тому, вступ Швеції та Фінляндії до НАТО є цілком ймовірним сценарієм у випадку повномасштабного наступу Росії на Україну.

Дещо відмінне від країн Балто-Чорноморського регіону бачення взаємодії з Росією має Німеччина. Зовнішня політика ФРН до великої міри залежить від внутрішньополітичного торгу та політичних компромісів. Саме тому, керівництво України мало надію, що призначення Анналени Бербок від партії Зелених Міністеркою закордонних справ змінить політику Німеччини, яка наприкінці каденції Ангели Меркель фактично посіла місце партнера Володимира Путіна. Однак, новий канцлер Олаф Шольц має відмінні від Бербок погляди на зовнішню політику і посада канцлера дозволяє йому зберігати чинний зовнішньополітичний курс Німеччини. За інформацією німецького видання Bild, ФРН та Росія активно готують зустріч Олафа Шольца та Володимира Путіна вже у січні. Російська Федерація є одним з найбільших торговельних партнерів Німеччини та найбільшою військовою потугою Європи, тому необхідність проведення зустрічі новопризначеного канцлера та російського президента видається зрозумілою. Однак, зважаючи на геополітичне становище та обставини, що склалися у Європі у результаті російського ультиматуму, Німеччина мала б посісти роль центральної потуги, що об’єднала європейські держави. Натомість Берлін залишається на других ролях, намагаючись балансувати між партнерством зі США та РФ, нехтуючи інтересами східноєвропейських країн, разом із Францією, яка висувала ідеї стратегічної автономії Європейського Союзу, не підкріплюючи свої наміри практичними заходами. У результаті цього ФРН, Франція та ЄС в цілому втрачають свою суб’єктність в цій безпековій ситуації. 

Окрім дипломатичних спроб Жозепа Борреля, Франція та Німеччина, ймовірно, докладуть зусиль для поновлення Нормандського формату. Саме цей майданчик дає європейським лідерам можливість брати участь у перемовинах щодо проблеми європейської безпеки. На додаток, Еммануель Макрон мусить показати французькому народу, що його країна залишається важливим гравцем на європейському континенті перед майбутніми виборами, які відбудуться у Франції вже у квітні. Олаф Шольц підтвердив, що наразі відбувається відповідна робота у напрямку поновлення чотиристороннього формату. 

Якщо Нормандський формат поновить свою роботу, зважаючи на російську погрозу та слабку позицію європейських країн щодо Москви, цілком ймовірно, що Франція, Німеччина та Росія спробують примусити Україну виконати Мінські домовленості у тому вигляді, як їх трактує Володимир Путін. Такий розвиток подій влаштував би усі сторони, окрім України. Еммануель Макрон продемонстрував би роль Франції у вирішенні «української кризи». Володимир Путін досяг би своєї мети невійськовими методами, фактично обмеживши суверенітет України та заклавши підвалини для руйнації її державності. Олаф Шольц, своєю чергою, може вбачати можливість повернення суб’єктності у парадигмі російського бачення європейського безпекового устрою, а також подальшого мирного співіснування з російським диктатором. Реалізація проєкту та бажання запуску «Північного потоку – 2» свідчить про доволі прагматичний підхід Німеччини до питань економіки та безпеки на континенті. 

В умовах кардинальних геополітичних зрушень і трансформацій, європейські країни шукають шляхи повернення суб’єктності та права брати участь у формуванні нової архітектури безпеки на континенті. Однак, за гучними словами високопосадовців Європейського Союзу стоїть слабка позиція. Відсутність єдності у підходах до взаємодії з Росією та неготовність спільно, жорстко протидіяти Володимиру Путіну залишається однією з головних проблем ЄС. Водночас визнання безпеки України питанням безпеки усієї Європи стало суттєвою зміною, спричиненою перш за все максималізмом російського керівництва. Володимир Путін висунув вимоги, які обмежують вже не тільки суверенітет України, але й суверенітет європейських країн. Після обмеження права східноєвропейських країн обирати власний зовнішньополітичний курс, можна чекати обмеження суверенітету країн Центральної та, навіть, Західної Європи. Тому, від того як буде розв’язана поточна криза залежить доля не тільки України, але й усієї Європи.


1. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2022/01/12/7132495/