«Заїжджена платівка» - так можна коротко охарактеризувати інтерв’ю російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова телеканалу RTVI. У його виступі: і звинувачення України у невиконанні Мінських домовленостей, і у спробах окупувати території самопроголошених терористичних ДНР та ЛНР.

 Чергова порція дезінформації – не дивина з боку російського керівництва. Україна і західні партнери вже давно звикли до постійних спроб РФ підмінювати реальність. Нині Кремль продовжує грати роль посередника й захисника «російськомовного населення», чим підриває конструктивність діалогу щодо врегулювання російського-української війни. Більше того, РФ іде в контратаку й намагається перекласти свої злочини на жертву агресії – Україну. У той час, як Київ прагне злагодити гострі кути й утримати липневе перемир’я на Донбасі, Москва заявляє про порушення Мінських домовленостей  українською стороною, що є повним абсурдом. Лавров, у свою чергу, продовжує просувати проведення місцевих виборів на Донбасі, і у такий як спосіб легітимізувати своїх ставлеників та посадити їх за стіл переговорів з офіційним Києвом: «Євросоюз вустами свого верховного представника у закордонних справах і політиці безпеки Жозепа Борреля, [який] буквально днями заявив, що альтернативи Мінським угодами немає, їх треба виконати повністю. Це, напевно, має бути прочитано в Києві як недвозначний сигнал про неприпустимість спроб поставити ці Мінські угоди з ніг на голову і поміняти їх послідовність, поставивши на перше місце фактично окупацію окремих районів Донецької та Луганської областей, де були проголошені». Ці заяви абсолютно суперечать здоровому глузду – як держава може окупувати свої ж території?

На заяви Лаврова відразу ж відреагував очільник МЗС України Дмитро Кулеба. Глава української дипломатії дав довгий, але невичерпний перелік «досягнень» Росії за роки війни, частина з якого включає наступні злочини РФ. Вона:

• нафарширувала ОРДЛО зразками російського озброєння, зокрема найновіших та експериментальних, які використовують на українській землі як на армійському полігоні;
• здійснювала артилерійські обстріли української території з території Російської Федерації та залучала регулярні підрозділів російської армії до військових дій в Україні;
• збила пасажирський авіалайнер № MH17 з російського протиповітряного комплексу «Бук»
• запровадила російський рубль, який охопив усі сфери життя на непідконтрольних територіях;
• нав’язує російські паспорти українцям, які мешкають в окупації;
• блокує виконання вже досягнутих в рамках ТКГ домовленостей щодо нових ділянок розмінування та розведення сил і засобів, а також звільнення утримуваних осіб;
• створює системні перешкоди для СММ ОБСЄ та міжнародних гуманітарних організацій, зокрема МКЧХ, для виконання своїх мандатів у зоні конфлікту.

Не менш комічно, ніж інтерв’ю Лаврова, виглядає і виступ Володимира Путіна на Генасамблеї ООН. Його головний посил – Росія прагне миру в світі, а санкції – потрібно скасувати. Власне, ООН – це останній міжнародний майданчик для Путіна, де його слухають. Після отруєння Навального, дезінформації пов’язаної з пандемією COVID-19, спроб нав’язати Лукашенку подальшу інтеграцію, продовження агресивних дій проти України, глава РФ стає знову токсичним для західних лідерів. Виступ Путіна в ООН вкотре підтверджує, що він не збирається відмовлятися від втручання у справи незалежних державах, які є колишніми республіками СРСР.  Зокрема, він знову згадав про необхідність втілення ідеї підсилення та «актуальності» Євразійського об’єднання.

Поширення спекуляцій – це частина гібридної війни, у якій Кремль намагається сплутати дійсність і вигадку, представити брехню як правду. Першочергова мета дезінформаційних кампаній полягає в створенні протиріч і сумнівів. У дослідженні Інституту сучасної Росії (IMR), який базується в США, відзначається принципова різниця між пропагандою СРСР і сучасної Росії: «У радянські часи була важлива концепція правди. Навіть коли вони брехали, то намагалися представити свої дії як «правду». Зараз ніхто навіть не робить спроби довести «правду». Можна говорити що завгодно. Створювати реальність»^[1]. Таким чином, протидія дезінформації Кремля – продовжує бути одним із основоположних факторів національної безпеки України, поруч з побудовою сильної армії, стійких державних інституцій та економічним розвитком.