24 та 25 червня в Брюсселі відбувся черговий саміт Європейського Союзу. Лідери європейських країн обговорили низку внутрішньополітичних та зовнішньополітичних питань, однак, найбільш резонансною темою стало питання відносин з Російською Федерацією. Канцлерка Ангела Меркель, за підтримки президента Франції Еммануеля Макрона, винесла на розгляд питання можливого відновлення діалогу з Володимиром Путіним. В 2014 році Європейський Союз прийняв рішення заморозити проведення самітів ЄС - Росія на тлі російської агресії проти України. Не зважаючи на відсутність конструктивної політики з боку Кремля, триваючу агресію на сході України, відмову імплементувати «Мінські домовленості», а також їхнє брутальне порушення російською стороною, зокрема, шляхом паспортизації українського населення, широкомасштабне розгортання збройних сил навколо українського кордону, Ангела Меркель заявила: «На мій погляд, ми, як Європейський Союз, також повинні прагнути до безпосереднього контакту з Росією і російським президентом ... Розмови президента США з російським президентом недостатньо. Я дуже вітаю це, але ЄС також повинен створити майданчики для діалогу».
Така пропозиція зустріла опір з боку переважної більшості країн Євросоюзу. Одним з перших дану пропозицію негативно оцінив Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Свою позицію він вмотивував збиттям російськими бойовиками літака «MH-17». Швеція, Польща, балтійські країни були серед тих, хто рішуче виступив проти. За інформацією видання «Європейська правда», серед держав, які підтримали ідею Меркель були Австрія, Болгарія, Італія, а також, неочікувано, Данія.
Під час саміту в Брюсселі з робочим візитом перебував Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Голова зовнішньополітичного відомства скористався можливістю та віч-на-віч обговорив пропозицію німецької канцлерки з європейськими високопосадовцями, застерігши свої колег щодо неефективності політики умиротворення по відношенню до Росії. «Ініціативи відновити саміти з Росією без будь-якого прогресу з російського боку буде небезпечним відхиленням від санкційної політики ЄС. Це тільки підірве політику ЄС із невизнання та підважить ефективність санкційного режиму, а також, що ще більш небезпечно – знеохотить Росію від виконання Мінських угод», – заявив голова МЗС. Його позицію підтримав голова європейської дипломатії Жозеп Борель, який після особистого приниження у Москві займає жорстку позицію щодо відносин з Росією.
Хоча Ангела Меркель вважає, що діалог з Путіним може допомогти змінити поведінку Росії, дії Кремля свідчать про протилежне. Готовність відступати від обмежень, запроваджених внаслідок російської агресії, Путін сприймає за слабкість, що заохочує його до ще більш агресивної політики. ФРН, Франція та РФ роками ведуть перемовини в Нормандському форматі. Це не змінило політику Росії, навпаки, вплив Російської Федерації, як і масштаби гібридної агресії, з плином часу тільки збільшились. Повернення російської делегації до ПАРЄ також підтверджує неефективність таких методів, адже воно не призвело до позитивних змін. Росія продовжує використовувати міжнародні майданчики, в тому числі, ПАРЄ для просування російських наративів, досі незаконно утримує політв’язнів та опозиціонерів. Нещодавно Москва також заборонила доступ на свою територію французькому парламентарію Жаку Меру, який є доповідачем ПАРЄ з питання арешту та ув'язнення опозиційного політика Олексія Навального.
Варто відзначити згадку Ангелою Меркель зустрічі Джо Байдена з Володимиром Путіним, яке, схоже, було однією з причин, які підштовхнули канцлерку зробити пропозицію щодо відновлення діалогу з РФ. Парадоксально, що держави, які виступили проти саміту ЄС-Росія не піддавали критиці рішення Джо Байдена зустрітись із російським лідером. І хоча східноєвропейські держави, вочевидь, не завадили б проведенню американо-російського саміту, схоже така різна реакція обґрунтовується різним сприйняттям лідерами ЄС геополітичних гравців на європейському континенті. Франція та Німеччина, намагаються зберегти економічні відносини та не вступати у конфронтацію з Російською Федерацію, водночас, Сполучені Штати надають безпекові гарантії та відіграють ключову роль у стримуванні РФ у Балто-Чорноморському регіоні.
Намагаючись зрозуміти реальні наміри Ангели Меркель в останні тижні її 16-річного перебування на посаді канцлера Німеччини, дипломат Богдан Нагайло робить припущення, що, можливо це передвиборчий трюк для збільшення шансів її партії «Християнсько-демократичний союз» (ХДС) на парламентських виборах, які відбудуться у вересні. «Можливо бажання разом з Макроном і Путіним бути номінованими на Нобелівську премію миру? Або, можливо, вона розраховує на пропозицію Путіна приєднатися до свого попередника Герхарда Шредера в правлінні російського енергетичного гіганта «Газпрому»?»[1] Такий варіант не можна відкидати, адже це вже системна практика, коли Російська Федерація лобіює власні інтереси через європейських політиків, які згодом отримують високі посади в російських нафтових компаніях.
Варто зазначити, що франко-німецька пропозиція суперечить тим діям, до яких останнім часом вдавались Північноатлантичні союзники – Велика Британія та США. Британія чітко окреслила рішучість протистояти Російській Федерації, спрямувавши есмінець «HMS Defender» за маршрутом біля окупованого Криму. Джо Байдену, який систематично підкреслює свій намір відновити трансатлантичну єдність, був надісланий сигнал, що дві головні держави ЄС не відмовляються від ідеї стратегічної автономії. Однак, досі ідея стратегічної автономії не отримала чіткої форми. По-перше, наразі існують сумніви щодо готовності західноєвропейських держав захищати східноєвропейські в разі повномасштабного нападу Російської Федерації. По-друге, Німеччина досі не виконала умови, які були узгоджені на саміті НАТО в Уельсі щодо збільшення витрат на оборону до рівня 2%. Беручи до уваги відсутність ресурсів для забезпечення безпеки східноєвропейських держав без участі Сполучених Штатів, а також відсутність жорсткої реакції на агресивну політику Росії, лідери Франції та ФРН скоріше відтворюють концепцію власного «стратегічного нейтралітету», а не «стратегічної автономії», при цьому нехтуючи інтересами держав Східної Європи, які розглядають РФ як екзистенційну загрозу.
Не зважаючи на контроверсійну франко-німецьку пропозицію, висновки за результатами Саміту стали досить жорсткими та відповідають новій стратегії ЄС щодо Росії, яку було ухвалено 16 червня. Тоді Євросоюз прийняв 3 принципи взаємодії з Російською Федерацією: давати відсіч (або протидіяти), коли Росія порушує міжнародне право і права людини; стримувати, коли вона намагається здійснити тиск на ЄС; взаємодіяти там, де є спільний інтерес.[2] Висновки від 25 червня закріплюють за Росією необхідність взяти на себе відповідальність за виконання «Мінських домовленостей», що є головною умовою зміни ставлення ЄС до Росії. Також, держави ЄС закріпили можливість посилення економічних санкцій проти РФ. Таке рішення є великим кроком, адже протягом останніх 7 років окремі лідери ЄС періодично виступали за послаблення економічного тиску на Росію.
Нові економічні обмеження можуть запровадити у разі «подальших зловмисних, незаконних та підривних дій Росії», у якості спільної відповіді Євросоюзу на такі дії Москви та у координації з іншими міжнародними партнерами (як-то США та Британія). Також, підкреслено намір і надалі поглиблювати відносини, економічні зв’язки, міжлюдські контакти з державами-учасницями Східного партнерства, включаючи Україну «задля підвищення їхньої стійкості». Водночас, зазначається, що Європейська Рада «вивчатиме формати та умови діалогу з Росією», із нагадуваннями про те, що у окремих секторах «вибіркова взаємодія є у інтересах ЄС», як-то стосовно кліматичних змін, охорони здоров’я, ядерної угоди з Іраном, Сирії та Лівії.[3]
Саміт Європейського Союзу закріпив нові підходи у відносинах ЄС та Росії. Наміри посилити економічний тиск на Москву є адекватною відповіддю на агресивну політику Кремля. Водночас, пропозиція Ангели Меркель, яку підтримав Еммануель Макрон, та яка обурила, навіть, представників держав-членів Європейського Союзу, демонструє відсутність спільного бачення та спільного сприйняття європейськими державами тих загроз, яка несе Російська Федерація. Мислення в парадигмі неолібералізму, яке об’єднало Європейський Союз в минулому столітті тепер стає чинником, що роз’єднує організацію навколо питання спільної безпеки та оборони.
2. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/06/18/7124583/
3. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/06/26/7124876/